4.2

Відкрилася невелика кімната з каміном, різьбленими полицями і старовинними книгами.

У каміні весело і жарко горів вогонь.  Дрова тріщали, розкидаючи на всі боки іскри, які яскраво лопалися у повітрі.

Вогонь у дядьковому особняку запалюють в будь-яку пору року, навіть у пекельну спеку.  

На це є вагома причина: у будинку мешкає  дуже багато привидів. А привиди, як відомо, завжди мерзнуть.  

Дядько сидів у глибокому потертому кріслі і крутив у пальцях грановану склянку з чистим віскі. 

«Лід у віскі, як і цукор у каві –  дуже поганий смак» –   це его слова.

Ми не бачилися вже кілька місяців. 

Бо я ж  – відьма, по маківку  завантажена роботою. 

Дядько Людвіг теж без діла не сидить.  Та  у  мене є підозра, що він завжди в курсі моїх проблем. Але якщо все йде гладко – то не втручається.

Чаклун він впливовий, і жодна новина не проходять повз нього. Особливо та, що стосуються рідні.

–  Вірелло! – суворо примружуючи очі, повторив дядько.

–  Слухаю, – смиренно відповіла я.

Людвіг пригладив долонею темно-сиве волосся, зібране у хвіст.

– То що там в тебе за халепа?

– Роботу втратила...

–  Потрібна допомога? –  він зробив  ковток віскі.

–  Ні! Чесно кажучи, там і робота була –  так собі...

Дядькові подобається, що я не прикриваюся його ім'ям і  майже не звертаюся до його авторитету.   

– Добре.   А в мене новини… – і мить помовчавши,  додав  просто в лоб: – Я знову одружуюсь!

За людськими мірками дядькові вже шістдесят два роки, але для чаклуна – це такий собі вік. Тому нічого дивного, що він вирішив закрутити нову любовну історію. Він так робив уже чотири рази. Це – п'ятий.

Найімовірніше, дівчина молодша за нього років на тридцять. Але яке це має значення, якщо  серце переповнене пристрастю?

–  Вона   мешкає  у Віддаленому світі, –  продовжував Людвіг, – Тому простіше мені переїхати туди, ніж їй сюди. До того ж від світу людей її нудить.

Я приховала розчарування. Напевно, це й справді велике кохання. Раніше дядько нізащо б не покинув свій величезний  родовий особняк, який однією  частиною впирався прямо в іншу реальність.

– Вітаю від щирого серця! –  сказала я.

Може, дядькові пощастить із новою коханою і він, нарешті,  зупиниться? Хоча, яке мені діло?

На гранях склянки  з віски грали полум'яні відблиски від вогню. У глибині густої бурштинової рідини переливалися золотисті іскри.

Дядько Людвіг підніс склянку до губ і зробив повільний ковток.

Навіть у такому віці він залишався неймовірно  привабливим. 

Справді!  На чаклунів старість не впливає так неминуче, як на людей. Звісно, людський світ диктує свої закони, і тіх законів  дотримуються, але все ж між людьми і  чаклунами споконвіку пролягала глибока прірва.

–  Тому я хочу залишити цей будинок тобі, дитино! – вагомо промовив Людвіг, – Продавати – довго і виснажливо, та й не має бажання. Занадто багато спогадів. Нехай краще ним володіє родичка. А ще я відкрив на твоє ім'я рахунок у банку і поклав  трохи  грошей...

Я, чесно кажучи, втратила дар мови.

І перша думка: що мені робити з таким величезним особняком? Розташований він, звісно, у чудовому місці, на березі моря, серед казкової  природи, але для мене однієї, мабуть, занадто!

Звісно, дядько здогадався про ті сумніви, які немов стадо бегемотів,  топтались зараз   по  моїй свідомості.

– Так, будинок великий... Потребує вкладень. Тому я й залишаю тобі гроші!  А також ті гроші, які заборгував тобі мій недбайливий братик, твій батько.

І, побачивши, що я вже відкрила було рота, дядько суворо насупив темні рівні брови:  

– Не заперечувати! Мені в іншому світі гроші не знадобляться.

–  Але, дядьку Людвігу, ти не мусиш... –  пробурмотіла я і зненацька піднеслася в якісь яскраві райдужні хмари, створені з  солодких мрій.

– Будинок такий величезний, що ти запросто зможеш знайти йому якесь корисне застосування.  Але пам'ятай про портал в інший світ. Ось він може відкритися незалежно від твого бажання. Тому, якщо захочеш запросити в дім звичайних людей, будь обережною.

Дядько махнув рукою в мій бік. Дзеркало знову булькнуло, і на підлогу, задзвенівши, вивалилася зв'язка ключів.

– Я відбуду сьогодні ввечері.  Завтра можеш приїхати  і оглянути будинок вже як власниця.  Зв'яжуся з тобою трохи пізніше.

І зображення затягнулося клубами диму.