Розділ 4.1

– Він тобі погрожував, чи що? – кліпаючи  накладними віями, запитувала Уляна і дивилася на мене чи то зі співчуттям, чи то із заздрістю.

Ми сиділи на моїй крихітній кухні й насолоджувалися свіжим апельсиновим соком. Цідили його через соломинку.

Минуло три дні після моєї зустрічі з Кайлом. 

Звісно, я не збиралася нічого йому відповідати, а  натомість – надіслала заяву ще в кілька  магічних закладів. 

Але знала майже на сто відсотків, що мої потуги, найімовірніше, ні до чого не приведуть. 

Зазвичай,  наймачі особисто телефонують колишнім роботодавцям. А минуле місце роботи вказувати обов'язково і причину звільнення – теж.  Перевірити відомості –  раз плюнути.

Шкода, не можна перетворити Мікланія на старого козла...

Уляна впустила повітря через трубочку всередину склянки. Сік спінився густими іскристими бульбашками.

Уляна –  шаманка і травниця з прадавнього племені. 

Ми влаштувалися на роботу в школу “Чарол” майже одночасно і швидко подружилися. 

Вона  приїхала до мене зранку – у неї не було перших пар – і почала з захопленням розказувати   про те, що Микланій зовсім збожеволів, і що йому давно пора  вже кудись  подітися....

Я слухала, але розмову не підтримувала. А потім розповіла про пропозицію Кайла.

Розповіла тому, що нестерпно тягнути таку ношу  на самоті, а інших подруг  у мене не було.

Про Кайла Уляна вже чула, я їй навіть фотографії показувала перед тим, як видалити їх з архіву. 

Фотографії вона роздивлялася із захопленням, з придихом говорила про те, який Кайл  все-таки красень!

– Ні, не погрожував, –  відповіла я на її запитання, – Ну, може... не так відкрито...

– То він хоче відновити стосунки?

–  Мабуть.

– Знаєш, що б я зробила на твоєму місці?

– Що?

– Погодилася б! Приємне з корисним, так би мовити... З твого колишнього, напевно, можна багато чого солоденького  отримати!

–  Ти серйозно?

– Я за себе кажу. Красивий, багатий, і начхати  на все інше. Зустрілися –  розійшлися, зустрілися –  розійшлися! Та в нього й часу не залишиться голову тобі морочити! –  переконано говорила Уляна.

–  А на роботі? – слабо пручалася я, – Мені ж доведеться йому підкорятися!

– А Микланію ти не підкорялася, чи що?

–  З Мікланієм я стосунків заводити не збиралася.

Уляна розсміялася так бурхливо, що склянка із соком затанцювала в її  тонких наманікюріних пальцях.

– То, може, він мене на роботу візьме? Я згодна на всі умови.  Мені нудно. Хочеться абсолютно нових і дуже гострих відчуттів.

І хитро примружилася. 

Уляна –  смаглява, чорнява. У поєднанні з блакитними очима виглядає дуже колоритно – така  собі дика, самобутня краса.  

Вона  ростом – метр вісемдесят пять,  ще й підбори носить. А одягається так відверто, що чоловіки шиї звертають. 

Може, й справді, переключити увагу Кайла на іншу? Утім, який у цьому сенс?  Неділя завтра.  Напевно, він якимось чином проявить себе. Скажу йому «ні», ось і все...

–  Мій нинішній  коханець він нічого так, – продовжувала говорити Уляна, –   але  нижчий на зріст, і це напружує. Твій Кайл високий?

–  Він –  не мій Кайл! –  спохмурніла  я, –  Високий. Вищий за тебе, навіть якщо підбори одягнеш.

– Обожнюю високих чоловіків! –  солодко проспівала Уляна і томно закотила очі, –  То познайомиш?

Довелося пообіцяти, що, як-небудь, за нагоди... Я вже пошкодувала, що розповіла їй про Кайла. 

Час наближався до полудня.

– Шкода, що пора на роботу! – зітхнула Уляна, заклопотано поправляючи вплетене у волосся шаманське намисто.

Ми розцілувалися на прощання.

Після її відходу настрій зіпсувався остаточно. Я не звикла сидіти склавши руки і тепер блукала з кутка в куток, обхопивши долонями палаючі щоки.

Кругле дзеркало, що висіло на стіні навпроти вікна, булькнуло і пішло колами.

–  Вірелло! –  покликав із глибини його голос мого дядька Людвіга.

Я підійшла і торкнулася пальцями дзеркальної поверхні, налаштовуючи картинку.