3.2

Кафе затишне, з м'яким світлом і приємною музикою. Кава гаряча і смачна. Булочки свіжі, ароматні.

– Я тут часто обідаю, –  кинув Кайл і запитав: –  Може, бажаєш чогось більш суттєвого? У них чудові другі страви.  Наприклад, м'ясо в горщику… А ти, наче, ще більше схудла…

– Ні, дякую!

Я старанно ховала очі – не знаходила сили дивитися в його красиве, самовдоволене обличчя.

– То добре! – тон Кайла знову став діловим.  – Незважаючи на всі твої промахи я, мабуть, дам тобі шанс.

– Шанс?

– Саме так! Візьму на роботу. Щоправда не одразу вчителем, а лише помічницею.  Якщо проявиш себе, то отримаєш  у своє володіння  цілий клас.

Пропозиція цілком прийнятна. І, якби хтось інший мені її зробив, погодилася б без особливих роздумів. Бути помічницею вчителя в такому престижному коледжі –   гарне начало  кар’єри.

– А натомість? –  запитала я.

Щоб  Кайл  зробив  що-небудь просто так, по доброті душевній? Якось не дуже віриться.

–  Отримати тебе назад, – відповів він і оком не моргнув.

– Тобто, як отримати назад? Хіба ти не одружений? –  запитала я і швидко  прикусила язик. 

Дурнішого запитання не придумаєш! Немов мені є діло до його особистого життя!

– Одружений чи ні – не має жодного значення. Я ж не заміж тебе кличу... Цей літак уже розбився.  Укладемо угоду: ти маєш роботу, хорошу зарплату і можливість зробити кар'єру. Але станеш моєю.  Розумієш, про що  говорю?

– Ще б пак! За першим же  покликом  маю  бути в твоєму розпорядженні! – пирхнула я зневажливо.

Кайл якось гидливо покривив губи.

– Пам'ятаю, колись ми чудово проводили час!

– Хочеш повторити? –  тьмяно поцікавилася я. 

– А ти не хочеш?

Чесно кажучи, ця розмова втрачала будь-який сенс. Я піднялася, не допивши кави. 

Кайл –  далеко не дурний і цінує кожне своє слово. 

Найімовірніше, ось зараз він просто знущається наді мною. Може, досі не пробачив за той розрив?  Я ж, по суті, нічого йому не пояснила тоді. Просто сказала, що скасовую заручини і все... 

Він кілька тижнів  намагався з'ясувати причину. Я бачила, як сильно його це зачепило, але всіма способами уникала будь-яких зустрічей або пояснень. 

Кайл старший за мене на п'ять років. Ми познайомилися на святі Другого Кола, або простіше кажучи на шабаші, влаштованому на честь Літнього Сонцестояння.

Він виділявся на тлі інших. Привабливий красень, чистокровний чарівник з давнього, багатого роду. 

Я, звісно, теж не попелюшка в гарбузі, але все ж  таки родовід у мене  не такий значний.

Тільки справа була не в його походженні чи зв'язках. 

Кайл  завжди дуже трепетно ставився до стосунків і бажав мати міцну сім'ю.  Цим він мене і підкупив, і зачарував. Його власні батьки розлучилися, коли  він ще у пелюшках сидів.

Я, двадцятирічна  наївна дівчинка,   кохала його віддано і безмежно, поки не зрозуміла, що Кайл хоче панувати наді мною безроздільно. 

Ні, я б не сказала, що він безнадійний аб'юзер, але й того тиску, який Кайл на мене почав чинити, вистачило з головою.

І, схоже, він анітрохи не змінився...

Тож я піднялася, не допивши кави. Мої очі метали громи і блискавки.

– Незалежний характер – це чудово, але все ж таки  прийшов час стати більш розсудливою,  –  промовив Кайл, нітрохи не здивувавшись спалаху праведного гніву.

–  Відповідно до  ситуації!  Під усіх не прогнешся! – випалила я так голосно, що відвідувачі почали на нас поглядати з цікавістю. 

Кайл клацнув пальцями, і кав’ярня вмить спорожніла. Ми перенеслися з реального світу в ілюзорний.

Якщо він так просто застосовує магію на очах у всіх – отже, отримав дозвіл. Отже, вміє усувати наслідки. 

А це –  вищий ступінь чаклунства.

–  Я не забув тебе, Вирелло, це так! –  спокійно промовив Кайл, –  І іноді цікавився, як ти живеш...

–  Стежив? – запитала я, намагаючись вкласти у свій голос якомога більше отруйної зневаги.

–  У тебе ж нікого немає, –  він проігнорував моє запитання, –  то що ти втрачаєш? Ми б могли почати, наприклад, сьогодні. Романтичний вечір, пристрасна ніч… 

– Мені пора, –  сказала я, намагаючись збагнути, як вибратися зі створеної ним ілюзії.

–  Подумай, люба. Така робота не валяється по кутках. І такі пропозиції теж. А ти, будемо об'єктивними – не   самий  цінний кадр на ринку праці. 

Що ж, у цьому він має рацію. Інакше Мікланій би не звільнив мене за такий, взагалі-то, незначний проступок.

– Бувай, Кайле! 

– Чекаю твоєї відповіді до неділі.

Я заплющила очі і зробила крок крізь ілюзію, сподіваючись, що не тицьнусь лобом  в стіну. Інакше, це буде  повна ганьба.