Розділ 3.1

–  Ело, який сюрприз!  Прийшла на співбесіду?

Я повільно випросталася на весь зріст і підняла очі.

Для нього це навряд чи сюрприз. А от для мене...

Мій колишній наречений стояв зараз по той бік величезного столу і дивився на мене зі звичайною своєю посмішкою: люб'язною і   поблажливою.

–  І відколи  це ти став директором? – запитала я крізь зуби, відчуваючи як обличчя починає заливати вогненним рум'янцем.

Жодної іншої фрази мені в голову не прийшло.

–  Я не просто директор, а –  хазяїн.  Нещодавно купив цей заклад. Знаєш, подумав, що бути хазяїном  магічного коледжу –  надзвичайно цікаво. –  він перебігав поглядом  по моєму обличчю. –  А ти все так само  неймовірно прекрасна...

Який убогий комплімент! Я мовчки дивилася на нього. 

Кайл, як на зло, покращав ще більше. Змужнів, змінив зачіску і, немов став ширшим у плечах.

Не дочекавшись відповіді, він повільно попрямував до мене.

–  То ти роботу шукаєш?

Я нервово поправила сумочку, що сповзала з плеча.

–  Шукаю.

І чому мені так недобре і дивно поруч із ним? Адже я його вже давно розлюбила і думати про нього забула. То чому раптом коліна затряслися, немов уперше?

Кайл перестав свердлити мене поглядом і несподівано заговорив зовсім іншим тоном –  діловим: 

–  Я вивчив твоє резюме. Резюме гарне, але для нашого коледжу досвіду замало. До речі, а чому ти звільнилася з минулого місця роботи?  Здається, це сталося зовсім недавно? Днями?

Зусиллям волі я змусила свої тремтячі ноги зупинитися і запитала рівним голосом:

– Потрібно відповідати?

–  А раніше нас не було секретів одне від одного, –  промовив Кайл  і підняв до стелі мрійливий погляд.

Навмисне дражнить,  щоб его гоблін з’їв на сніданок!

Я зробила кам'яне обличчя:

– Мені б не хотілося про це говорити.

У принципі, ловити тут більше нема чого. Працювати під керівництвом колишнього нареченого? Ну так собі перспектива...

–  Можеш не говорити! –  Кайл легенько постукав долонею по стільниці і інтимно понизив голос. –  Я зв'язався з твоїм колишнім начальством і тепер  у курсі всіх твоїх таємниць…

–  Дякую, що приділили мені увагу. Всього найкращого! –  сказала я, повертаючись обличчям до виходу.

Нічого не поробиш!  У приватній бесіді Мікланій усе розтріпав, ні на мить не замислившись, наскільки це може мені зашкодити. Але цього слід було очікувати. 

–  Зачекай, Ело! Адже я ще нічого певного не сказав.

– Не думаю, що слова мають якесь значення! –  проговорила я крижаним голосом. 

–  Не змінилася…–  із задоволенням протягнув Кайл, –  Така ж уперта і скажена. А я сумував. Уяви собі... Дуже сумував...

Насправді –  змінилася. Життя трохи зіпсувало мені зачіску і злегка надавало по щоках, навчаючи бути більш гнучкою. 

Але колишній наречений –  питання закрите. 

Мені його єлейний голос зовсім не сподобався. 

А ще до надзвичайності дратував його вигляд – нестерпно привабливий.

І  негайно постали з  нетрів  пам'яті наші ночі кохання. Кайл чудово знав, що потрібно жінці для щастя.  

Його бажання все контролювати, так само як і його солодкі поцілунки, згадалися мені зараз однаково гостро.

– Працювати з тобою –  найгірше, що можна придумати! –  з люттю відрізала я.

Він розсміявся і підступив майже впритул.

–  Послухай. Мені здається, варто продовжити нашу бесіду в більш... е-е-е... незалежній обстановці. Запрошую на обід. Що скажеш?

І я погодилася! Не знаю, чому.  Але щось зрадницьки ворухнулося в серці. 

А ще я вловила запах його тіла.  А підсвідомість зашепотіла: “Ти занадто багато працюєш! Чому б не розважитися? Це ж той Кайл, якого ти знаєш до кінчиків пальців!”

Справді, чому б не розважитися? 

Але розваги з Кайлом можуть погано закінчитися...

Утім, у мене є протиотрута. Мені добре відомо, що насправді ховається в глибині цих приголомшливо красивих, мерехтливих очей.

Я відразу пройшла до виходу.  Кайл щось сказав секретарці і попрямував слідом. 

Ми пішли крізь весняний, пронизаний запахом молодої зелені, старий парк.

Я вже пошкодувала про свою поступливість, але впертість не дозволяла мені розвернутися і втекти з-під впливу Кайла. А вплив цей відчувався дуже чітко. 

Ось тепер, через три роки, змогла повною мірою оцінити ступінь моєї  колишньої прихильності до нього.  

І, ніби як,  подолала я цю прихильність, але всередині все одно дряпає...