Глава 2

- Ну, що, є якісь новини від наших голубків? - прошепотів Кай, ледь не розлішися на довгому чорному столі.

Я заперечливо похитала головою. Говорити не наважилася. Наша викладачка Історії вогняних магів та великих воєн була надзвичайно суворою. Перездавати цю лекцію у неї я не збиралася.

Прикусила губу і з гіркотою озирнулася. Довгі ряди парт, що спускалися каскадом до самої кафедри з професором, були повністю заповнені адептами всіх факультетів нашої Академії. Тільки моєї улюбленої подруги тут не було. Як не було і Дані, її нареченого.

Кай скорчив нудьгуючу гримасу, яка, мабуть, мала б означати, що він теж на місці свого кращого друга Даніеля політав би десь у своїй драконівській іпостасі, а не просиджував тут буквально весь свій вільний час.

Я його розуміла. Мені самій не подобалася половина наших предметів.

Втім, ось на драконології, яка була у нас наступною, я б із задоволенням просиділа і подвійну пару. З деякого часу я щось почала захоплюватися цим дуже цікавим предметом.

Втім, це зовсім не секрет - з якого часу. З самих тих пір, як я вляпалася в нашого рунолога.

На рунології, до речі, я б теж із задоволенням побувала. Хоча... краще не на самій парі, а на її відпрацюванні. Втім, саме це я і робила досить часто. Може, і справді знову сьогодні нашкодити, щоб знову побачити Ітана в неформальній обстановці?

- Вибачте, професоре Лаї, - двері нашого величезного лекторію відчинилися, і в них зазирнув ректор. Пан Кріч оглянув нескінчені ряди довгих столів, всі місця за якими були зайняті старанними адептами. - Як добре, що у вас тут весь другий курс, - кивнув він, відчиняючи двері ширше та відразу ж заходячи всередину. - Я якраз хотів повідомити вам усім, мої любі адепти, - на цих словах ми дуже напружилися. Коли ще Кріч називав нас «любими»?! - Хотів повідомити... - ректор на мить завагався, потім продовжив, - що я змушений буду вас покинути. Не надовго, я сподіваюся, - він махнув рукою в бік дверей, а ми сиділи в повному шоці. Не щодня ректор повідомляє своїм «улюбленим» адептам, що він планує скласти свої повноваження. Нехай і ненадовго.Тим більше, що для цього не було жодних передумов. - А зараз, - продовжив Клаус Кріч, - я готовий представити вам того, хто замінить мене на моїй нелегкій посаді. - Заходь, Ітан, заходь, - він знову махнув рукою, і в дверях з'явився мій широкоплечий коханий.

Моя щелепа впала на підлогу, явно загубившись у довгих складках моєї довгої сукні.

Пережити те, що більше не буду відпрацьовувати свою рунологію, я точно не зможу. Я в розпачі кинула погляд на Кая. Але хлопець, який точно був в курсі моїх переживань, зараз сидів, чимось стурбований. Вираз його обличчя був такий, ніби він намагався згадати рецепт складного зілля.

Я прикусила губу.

- Здрастуйте, адепти, - пролунав тим часом низький оксамитовий голос. У мене миттєво підтиснулися пальчики на ногах. Цей медовий тон я готова була слухати вічно. Ох... не про те ти думаєш, Агнес... зовсім не про те... - Перш за все я хотів би подякувати нашому дорогому пану Крічу за надану мені довіру і пообіцяти, що під час мого ректорства в нашій Академії нічого поганого відбуватися, - Ітан безпомилково знайшов поглядом мене і трохи підвищив інтонацію, - не буде, - при цих словах рунолог посміхнувся. Цю чарівну посмішку можна було б розцінити як пряме попередження про те, що тому, хто посягне на спокій Академії, зовсім не поздоровиться. Сподіваюся, це він не про мене так грубо. Що взагалі можу зробити я, маленька тендітна відьма? Нічого, звичайно ж. - І, передбачаючи ваші запитання, - продовжив Ітан, - відразу повідомляю, що рунологію я буду вести як і раніше. І з деким з вас, - наш новий ректор знову подивився на мене, - ми зустрінемося вже через пару. Гарного дня, адепти.

- Гарного дня і... не підведіть мене, - задоволений Кріч підморгнув нам і ледь не підстрибуючи попрямував за Ітаном до дверей. - Дякую, професоре Лаї! - кивнув він їй і вийшов.

Ми сиділи немов прибиті. Вже й на Історію вогняних магів і великих воєн нам було якось наплювати, незважаючи на суворість викладача. Нічого собі новини, виявляється...

- Просто очманіти, - вичавив з себе Кай, який нарешті дозволив собі повернутися до мене. - Просто очманіти. Я не знав...

- Я теж не знала! Ніхто не знав! - чомусь обурилася я. Ітан у ролі ректора нервував. Зовсім інша справа, коли він був простим викладачем. А тепер - він цілий управитель нашої Академії...

- Та ні, ти не зрозуміла, Агнес, - похитав головою Кай. - Я не знав, - повторив він, інтонаційно наголошуючи на слові «я».

Я мовчки дивилася на хлопця, з яким встигла вже добре подружитися, поки моєї Літи тут не було. Раніше ми з ним сварилися, як кішка з собакою. Зараз же ніби нормально ладнали. Але це його «я» я взагалі не зрозуміла.

Кай зітхнув і, бачачи мій запитальний погляд, пояснив:

- Ітан - мій дядько.