1.2

Зрозуміло, що професору цей талмуд був абсолютно не потрібен, він лежав тут виключно для мене.

Часто книга, звичайно, припадала пилом абсолютно без діла, але в рідкісних випадках вона безмежно допомагала.

Зараз, схоже, і настав саме той випадок.

- Ну... де ж воно?.. - бурмотіла я собі під ніс, старанно перегортаючи тонку сторінку за сторінкою. Ще й вказівний палець наслинила трохи, щоб вже напевно не пропустити запис про регенеруюче зілля. - Та де ти є?! - тупнула я ногою від обурення і злості. І раптом завмерла.

Мій погляд натрапив на один із рядків, який змусив моє серце підстрибнути.

- «Зілля любовного привороту», - прочитала я ще раз, тепер уже вголос. - Це абсолютно точно і безперечно те, чого мені дуже бракувало. Ну, тримайся, мій неприступний викладачу! Я до тебе скоро прийду!

Закружляла по кабінету від радості.

- Дуже скоро... - ще раз хмикнула я, зупинившись, і повернулася до фоліанта. Почала заучувати інгредієнти. Напам'ять.

Зробити магічний зліпок сторінки я не могла. Вія відразу ж відчує використання чужорідної магії в своєму приміщенні.

Винести талмуд звідси - теж не було можливості: він неймовірно величезний і ледь не розсипається від старості. Крім того, мені чомусь здається, що моя відьма-викладачка не така вже й проста. Напевно навісила на книжечку охоронні чари. Принаймні, я сама б так стовідсотково зробила.

Загалом, нічого не поробиш, довелося мені зубрити все зілля від початку і до кінця.

Я настільки захопилася повторенням цього бажаного напою у своїх думках, що ледь не спалила гілочку кипариса. Знову. Благо, в останній момент схаменулася і все-таки доварила своє регенеруюче зілля.

- А ось і я! - у вже темніючий кабінет повернулася з полігону Вія. - Чому ти свічки не запалюєш? - клацнула вона пальцями, і канделябри, що висіли на стінах, одночасно спалахнули приємним м'яким світлом. - Закінчила? - примружившись, відьма повернулася до мене.

У її погляді не було цікавості.

У ньому, скоріше, читалася сильна втома. Мабуть, на полігоні їй довелося неабияк попотіти, перш ніж вона змогла хоч трохи привести до ладу Рошика.

- Так. Закінчила, - я подумки ще раз повторила всі інгредієнти приворотного зілля. - А що там, до речі, у третьокурсників сталося? - спробувала було поцікавитися, але втомлений безапеляційний голос професора відправив мене геть.

А ось цього мені якраз і треба було.

Я блискавично опинилася в наших з Літою покоях і почала монотонно диктувати зачарованому перові свою важливу і неймовірно цінну інформацію.

Перо ледь встигало літати по пергаменту, лише ненадовго відриваючись на чорнильницю, а я вже бубоніла далі.

Так боялася хоч щось впустити. Адже мені потрібен коханий, а не отупілий викладач рунології.

Ну, тримайся, Ітане! Скоро ти будеш мій!

Залишилося тільки знайти інгредієнти...