1

Мене звуть Соломія, мені двадцять вісім років і я зіллєварка. Почала навчатися цьому ремеслу з дитинства, мене навчала моя тітка Марфа, на жаль, уже п'ять років, як вона покійна.

  Моя мама не захотіла мене виховувати і віддала тітці майже відразу після народження, вона ніколи до мене не навідувалася, я навіть не знаю, де вона живе і чи взагалі жива. Мій батько загинув за два місяці до мого народження. Тодішній імператор Маркій третій воював із Віддінією, одним із королівств нашого світу, мій батько загинув на полі бою. Інших родичів у мене немає, бо батько, мати і тітка виросли у притулку для сиріт.

Самостійно я практикую зіллєваріння уже десять років. У мене буває багато замовлень, тому дохід у мене непоганий. 

  Сьогодні погода похмура, скоро буде дощ, тому я поспішаю повернутися додому, назбирала у корзину трав для ліків. Вітер грається моєю довгою косою, деякі пасма вибилися з неї, я, до речі, шатенка, маю середній зріст, сірі очі, моє обличчя правильної форми, я струнка, але не хворобливо худа. Одягнена у догу сукню вишневого кольору, взута у прості, зручні, шкіряні туфлі без жодних підборів, вони такого ж кольору, як і сукня, поверх сукні я одягла плащ чорного кольору, зараз вітер, який посилився, грається ним.

  Я майже дійшла до свого двору, як почула, ніби мене хтось кличе, ледь почула жіночий голособернулася й побачила хлопця і дівчину. У цей момент я відчула, що дощ почав крапати.

Вона трохи вища за мене, має середню статуру, кароока брюнетка, її волосся зав'язане у високу ґульку, одягнена дівчина у білу сукню, обшиту дорогоцінним камінням, у її вухах я помітила діамантові сережки. На вигляд вона на рік чи два молодша за мене. Взута незнайомка у туфлі на каблуках.

  Хлопець нижчий за свою супутницю на два - три сантиметри, він брюнет, у нього коротка стрижка, він має сині очі, середню статуру. Одягнений у синій костюм, теж обшитий дорогоцінним камінням. 

   Мене такі гості здивували, адже багаті люди рідко особисто до мене приїзжали, зазвичай, вони присилають слуг.

- Добрий день. Це ви Поній Соломія? - запитала дівчина.

- Так, це я, зіллєварка.

- У нас є до вас справа, - сказав хлопець.

- Заходьте у будинок.

Я завела гостей у свій будинок. Хоч я не бідна, але й не надто багата, тому мені трохи ніяково запрошувати таких поважних гостей у свій будинок, адже мені здається, що він занадто скромний для них. Втім, вони ж не жити тут будуть, пів години чи максимум годину побудуть та й підуть собі.

 Я завела гостей у вітальню, запропонувала їм на вибір чаю чи кави, вони захотіли чаю, пригостила їх м'ятним чаєм, зробила три чашки. Ми сидимо на дивані.

- Мене звуть Марій Лоліта, а це мій двоюрідний брат Камій Тимофій. Ми хочемо, щоб ви приготували отруту.

- Для чого вона вам?

Я здогадуюся, що вони не гризунів труїти збираються, бо в такому випадку надіслали б когось зі слуг, а не власною персоною до мене з'явилися б. Вони, до речі, могли б так і зробити, якісь не надто розумні мої гості.

- Нам треба отруїти..., - почала говорити Лоліта.

Брат і сестра переглянулися, ніби вирішують говорити мені правду чи ні. А я вичікувально на них дивлюся.

- Ви ж знаєте, що наш нинішній імператор Маркій четвертий жахливий тиран, прийняв багато несправедливих законів, наприклад, про страту тих, хто має дар передбачення. Він перетворює життя людей на пекло, - почала розповідати мені Лоліта те, що я і так знаю.

Я очманіло дивлюся на Марій та Камій.

- Ви що, вирішили отруїти імператора?!

Тимофій ствердно кивнув.

- Зробімо так, я цього не чула! Ми ніколи не бачилися! Я одна з найкращихзіллєварок нашої Шамлійської імперії! У мене бездоганна репутація! Якщо дізнаються, що я зварила отруйне зілля, то мене стратять! 

Я почала кричати, мої гості злякано на мене дивляться.

- Ми можемо зробити так, щоб ніхто не дізнався, хто саме зварив отруту. Платимо дві тисячі треймів, - несміливо мовив Тимофій.

Я, звісно, розумію, що це пристойна сума, але навіть заради неї не готова ризикувати.

- Я не готова ризикувати. Можливо, хтось інший погодиться, але не я.

- Будемо шукати іншого зіллєвара. Якщо передумаєте, то ви можете з нами зв'язатися за допомогою ось цієї речі.

У руках Лоліти матеріалізувалася прозора куля, яку вона мені вручила.

Після цього засмучені знатні люди пішли від мене. На вулиці уже почав іти немаленький дощ, а я у вікно спостерігаю, як Лоліта і Тимофій біжать, їхнє волосся та їхній одяг мокнуть. Лоліта послизнулася і упала, Тимофій допоміг їй підвестися, а я просто посміхаюся. Отак я за ними спостерігала, поки вони не вийшли з двору й не зникли з поля зору.