Глава 20

Жити зі стількома людьми під одним дахом — суцільне знущання.

Ні, Родерік був радий цим кільком моментам, коли вони, сидячи за одним столом із келихами вина в руці, раділи, що не вмерли. Лір — справжній циркач — показував фокуси. Вальтер сором'язливо спостерігав за іншими з легкою усмішкою на обличчі. Вранка про щось шепотілася з Корвіном — Родеріка розважили артефакти Корвіна, які той щедро дозволив роздивитися зблизька, — й навіть Брон, відкинувшись на спинку стільця, не виглядав аж таким похмурим. Адель, сидячи прямісінько навпроти нього, вміло вела світські бесіди, звертаючись до когось окремо чи до всіх навколо одночасно, і виглядала щасливою.

Якби хтось сказав Родеріку, що він крадькома стежить за нею — за тим, як вона граційно жестикулює чи як з'являються ямочки на щоках щоразу, як вона посміхається, — він би все заперечував. Можливо, не дуже вдало й не дуже охоче, проте заперечував би.

Ерік, єдиний, хто був відсутній на подібних заходах, був занадто зайнятий у палаці, приводячи королівство до тями.

Утім, одного дня він усе-таки знайшов вільний час зайти.

— Мені потрібно поговорити з тобою, Родеріку.

— Мило, — Родерік міцніше стиснув пальці на чашці й гмикнув. — Добре, ходімо. Оллі, принеси королю чай, будь ласкавий. Каву не пропоную, самі розумієте.

Ерік щось пробурмотів — Родерік не слухав, ступаючи попереду до свого кабінету. Він пропустив Еріка вперед, вказав на стілець, а сам примостився на краєчку столу навпроти.

Ерік байдуже оглядав меблі з червоного дерева.

— Скажи мені, навіщо Злому Чаклунові цілий кабінет?

— Ну, уявіть собі, що цю особисту розмову доводиться проводити на кухні, — Родерік знизав плечима й скривився. — Не дуже зручно, чи не так?

— Чим ти заробляєш?

Родерік підняв брови.

— Це що, допит? — він фиркнув. — Я заробляю предостатньо.

— За лиходійства платять?

— Родерік продає інформацію, дядьку, — до кабінету увійшла Адель із чашкою чаю. — Привіт. Почула, що ти завітав до нас.

— Ненадовго, — буркнув Ерік, проте сторожкість у погляді зникла. Адель, фиркнувши, вийшла й щільно зачинила за собою двері.

— Отож, інформація?

— У межах етичних норм, — Родерік підняв руку. — Іноді лагоджу речі, якщо тобі це більше подобається.

— Не знаю, що й думати.

— Тоді не думай, — відрізав Родерік й насупив брови. — Чи ти саме про це зі мною хотів поговорити?

Ерік відкинувся на спинку стільця й хитнув головою.

— Ні, не про це. Ти можеш сісти як нормальна людина?

Родерік встав, потягнувся за стільцем й, повернувши той спинкою вперед, сів і зробив ковток кави. Ерік, судячи з виразу обличчя, змирився з його поняттям «нормальна».

— Протягом кількох останніх років я створював команду, здатну захистити наше королівство, і…

— І ти хочеш, щоб я став її частиною, — закінчив Родерік замість Еріка й кивнув.

— Поки що ти мені потрібен тільки як консультант, а не активний член команди, — заперечив Ерік, і Родерік вдруге кивнув, простягнувши руку.

Ерік простягнув свою й міцно стиснув.

— Тобі грошей не вистачить, — Родерік широко усміхнувся й потряс рукою. — Мої знання коштують значно більше, ніж сила.

— Взагалі-то, я хотів тобі запропонувати взаємовигідний обмін.

Родерік підняв брови.

— Та невже?

— Так, — сказав Ерік із натиском, а з наступними словами Родерік насупив брови. — Я допоможу тобі очистити ім’я, Родеріку Злий Чаклуне.

— Навіщо це мені? — він фиркнув. — У мене блискуча репутація, дякую велике.

— А от мені здається, що ти назвав себе Злим лиш після того, як за наказом короля тебе проголосили таким.

— Ну то й що? Не вони змусили мене стати таким, знаєш-бо. Це був мій вибір, абсолютно й повноцінно.

— Тобто жодних спроб довести, який ти насправді злий, Родеріку?

— Що тобі від мене треба, Еріку? — Родерік скривився. Чашка в руці охолола, бо кава виявилася вже кілька хвилин як випитою. — Ця розмова веде в нікуди.

Ерік встав зі стільця й нахилився до нього.

— Мені потрібно, щоб ти приєднався до команди, — чітко промовив він. — Проте це складно зробити — і ще складніше пояснити людям — коли всі вважають тебе злим.

Родерік фиркнув, мов спитав, хто в цьому винен.

— Тому будь так ласкавий, розберися, хто ти насправді, і дай мені знати. Мені також не хочеться думати, що моя племінниця добровільно живе під одним дахом зі Злим Чаклуном.

— Спитайте Адель самі, як хочете.

— Я маю на увазі, — Ерік роздратовано видихнув, — що не хочу потім дізнатися про твою раптову смерть від рук когось, кому ти перейшов шлях, від своєї племінниці, яка буде в глибокому розпачі.