Глава 17

— Оллі! Агов, Оллі, ти тут?

Олівер визирнув із кухні, витираючи руки рушником.

— Де ж мені ще бути? — здивувався він і поспішив до них. — З поверненням, пане. З поверненням, леді Адель. Дозвольте мені це взяти…

— Я сумувала за тобою, Олівере, — Адель щиро усміхнулася. — Без твоєї кави Родерік був просто нестерпним.

— Авжеж, був, — Олівер глянув їм за спину й підібгав губи. — Ми маємо гостей?

— Ох, так. Наші нові знайомі гоститимуть у нас деякий час, — легковажно пояснив Родерік, прямуючи на кухню. — Скажи мені, що в нас є кава, Оллі!

— У нас є кава, — слухняно повторив Олівер і, перш ніж сховатися з речами на другому поверсі, додав: — У вашому кабінеті лежить лист від брата.

Родеріка це зацікавило.

— Як давно?

— Не більше тижня.

— Мене не було вдома майже два місяці! — обурився Родерік і, стукаючи посудом, собі під ніс любляче пробурчав: — Мерзотник!

Їхній план був напрочуд простим, як здавалося Родеріку. Тобто він не винен, що кілька ночей напередодні Брон, не погоджуючись зі стратегією нападу, грізно зазначив:

— Нам потрібен план атаки!

І Родерік, геть не цураючись, повернувся до нього й відрізав:

— Найкращий план будь-якої атаки — атака!

Вони опинилися на нерозвіданій території, де гадки не мали, якими саме здібностями володіє король. Вальтер не був певен, що Генрі — менталіст, хоча той чудово дурив усіх навколо протягом стількох років. Вранка казала, що він навряд чи вміє володіти тінями, хоча й підозрювала, що іншого пояснення тому, як йому вдається тягнути крізь тріщини темних істот, немає. Брон заперечував його приналежність до стихійників, і це, мабуть, було єдине, в чому вони з Родеріком погоджувалися.

— Він може бути ілюзіоністом, — заговорив Лір. Він розвів руками й усміхнувся. — Ми вміємо дурити людей — ніхто й не здогадається, що він обдурений.

Родерік зіщулив очі й уважно подивився на нього.

— Ти мене зараз дуриш?

— У жодному разі.

— Я тобі не вірю.

Лір підняв руки й усміхнувся.

— Ти не мусиш мені вірити.

Родерік відганяв його від себе жестом.

— Тоді тримайся від мене подалі!

— Чому ти вирішив, що я взагалі тут?

З цими словами Лір розчинився в повітрі, чим вразив Родеріка до глибини душі.

На підготовку пішло ще кілька днів, які Родерік здебільшого провів у майстерні. Він зібрав кілька речей, потім їх розібрав і зібрав знову, просто щоб упорядкувати думки. Якщо він і відволікався, то лише на оголошення Олівера про те, що кава готова, або що Адель збирається спуститися до нього.

Вона дійсно приходила. Приблизно двічі на день, решту часу залагоджуючи всі королівські формальності зі своїм дядьком Еріком.

— Ніколи не бачила такого безладу, — поділилася вона беземоційно, коли вперше за ці дні ступила до майстерні. — Хіба тут можна щось знайти?

— Що ти, ні, — відгукнувся Родерік. — Я регулярно сам тут гублюся.

— Та невже? — Адель насмішкувато усміхнулася й із дивними емоціями в голосі продовжила: — Ну, мені не хотілося б, щоб мій роботодавець загубився.

Щось у цих словах Родеріка зачепило — він і сам не зрозумів, що.

— Я не дозволю тобі — з твоїми вміннями й навичками — опинитися на ринку праці, зіронько.

— Добре, — Адель довго дивилася на нього. — Бо я ненавиджу шукати нову роботу.

— Прийнято до відома.

— Май на увазі, одного дня тобі доведеться тут прибрати. Це, щонайменше, небезпечно.

Родерік закотив очі, проте без злості.

Будинок потихеньку наповнювався тривогою. Ну, а чого ви очікували, коли збиралися виступити проти цілої армії невідомих істот, сотканих із темних сил? Та й атакувати вони, попри блискучий план Родеріка, не встигли.

— Генрі просувається до кордонів королівства, — повідомила Вранка. — З військом.

— Який у цьому сенс? — спитав Брон спантеличено.

— Сенс у тому, щоб розпочати бійню з розмахом, — відгукнувся Вальтер, розводячи руками.

— У будь-якому випадку, найближчими днями можемо вирушати, — легковажно повідомив Родерік, зігріваючи руки об чашку з кавою. Він не пам'ятав, коли востаннє спав, проте хіба це має значення? — У мене все готово.

Ерік йому не повірив.

— Що ти маєш на увазі під словом «все», Родеріку?

— Послухайте, — Родерік підняв руки й вийшов уперед. — Якщо я правильно розумію, основне наше завдання полягає в тому, щоб закрити тріщини, а вже потім боротися з Генрі та військом, так? Отож, я, можливо, створив кілька десятків скоб для того, щоб ці тріщини закрити. І з невеличкою допомогою Брона, думаю, це не складе нам великих проблем.