Глава 16

Милу бесіду перервала Вранка.

— Усі вже внизу, — оголосила вона байдуже. — З новинами. На вашому місці я б поквапилася.

Родерік повернув голову.

— Ці таємні люди, раптом, кави не принесли?

— Ні, — холодно відповіла Вранка й вийшла.

— Дуже шкода, — пробурмотів Родерік і встав.

Він не був певен, чого йому очікувати.

— Подумай щодо цього, — говорить Ерік сухо. — Увесь твій план тримається на соплях.

— Однак саме мій план є єдиним, який в принципі можна виконати.

— Ти занадто самовпевнений, — Ерік хитає головою. — Із цією якістю багато успіхів не досягнути.

— Власне, хіба не для цього ти знайшов собі цілу купку чаклунів, — байдуже відгукнувся Родерік, вирішивши, що цілком може дозволити собі трохи фамільярності, — які, взагалі-то, могли б уже давно й без моєї участі впоратися з якимось там пророцтвом?

Чомусь Ерік, очікувано, нічого на це не відповів.

Чаклуни розмістилися навколо крісла, де, мов на троні, нудьгуючи, величаво сиділа Адель із книгою в руках. Родерік позаздрив її спокою й пошкодував, що його власний натомість дуже скоро повністю випарується.

Тому він озирнувся до Еріка, який якраз ішов за ним по п’ятах, і присвиснув:

— Та ти зібрав цілий загін чаклунів, не менше!

— Це він? — поцікавився найкремезніший із присутніх чоловіків зі схрещеними руками.

Родерік примружив очі й клацнув пальцями, вказуючи на нього:

— Ти точно вже чув про мене! — він спустився вниз і першим простягнув руку. — Родерік.

— Брон Скеля.

— О, то ми нашими псевдонімами представляємося? — фиркнув Родерік. — Тоді Злий Чаклун.

— Ми знаємо, хто ти, — до нього підійшов наступний чоловік зі значно добродушнішими рисами обличчя. — Привіт. Мене звати Корвін, я займаюся артефактами.

У Родеріка щось клацнуло в голові.

— Ти знешкодив мої руни й заблокував схованки! — радісно вигукнув він, а от Корвін трохи зніяковіло відступив зі сором’язливою усмішкою. — Непогана робота! Так, а ти в нас хто, Скелю? Кінетика? Геокінез?

— Стихійник, — сухо виправив Брон, і Родерік відмахнувся з широченною усмішкою:

— Це те ж саме!

Родерік вичепив очима наступну людину й вказав пальцем:

— Дай-но вгадаю, ілюзії?

— Як ти здогадався? — відгукнувся рудоволосий чоловік.

— Ти виглядаєш як артист цирку, — легковажно пояснив Родерік й виконав у повітрі химерний рух рукою. — У хорошому сенсі, звісно ж. Привіт, я Родерік.

— Мене звати Лір.

— Приємно познайомитися, — Родерік міцно потиснув руку, аж тут звернув увагу на єдиного чоловіка зі світлими кучерями й блакитними очима, який тримався осторонь. — Ти! На зустріч із тобою я чекав найдужче!

— Ну, я не буду вибачатися за це, — він вийшов уперед до Родеріка й витягнув руку. — Вальтер.

— Менталіст, — Родерік кивнув і примружив очі. — У мене є кілька питань щодо твоєї спеціалізації.

— Не думаю, що хочу відповідати.

— Думаю, тобі доведеться.

Позаду них Ерік прочистив горло. Родерік скривився у винуватій посмішці.

— Так, авжеж, ми маємо поговорити про дуже важливі речі, — він озирнувся навколо й із усіх вільних місць примостився на підлокітнику крісла, з якого Адель, ховаючись за книгою, непомітно спостерігала за ними. — З чого почнемо?

— З поганих новин, — досить сухо відрізав Брон, на що Родерік фиркнув:

— А що, тут колись лунають хороші новини? — він поправив манжет на сорочці й зручніше вмостився поруч з Адель, схрестивши руки на грудях. — Просвіти.

Корвін, який досі сором’язливо переступав з ноги на ногу, дістав із кишені плаща важкий, укритий кіптявою шматок металу. Родерік вмить помітив чорні тріщини, які простягалися поверхнею металу, й відчув у повітрі неприємний сморід.

Він скривив носа.

— Це ще що таке?

Адель кинула на метал один погляд і зненацька рвучко нахилилася вперед, відклала книгу й поцікавилася:

— Це з кордону палацових земель?

— Із земель під самим палацом, — уточнив Корвін тихо, потираючи пальці. — Ця річ… Ну, якщо пояснювати коротко, то вона витягує магію з матерії наших земель.

— Кажи простіше, Корвіне, — буркнув Брон. — Король збожеволів через пророцтво і створив міжпросторову тріщину. Через цю прогалину в наш світ просочується темна магія. Однак найгірше, мабуть, не це.

— Прекрасно, — холодно відгукнувся Родерік. — Що може бути гірше за колекціонування темного мотлоху?

— Генрі створює армію, — заговорила з тіней Вранка, спираючись на одвірок. — Із тріщин виходять істоти, які не належать до нашого виміру. Генрі заковує їх у броню й збирає під палацом легіон. Він готується до війни з тобою й усім магічним виміром, прикидаючись дурнем і звинувачуючи в усьому Злого Чаклуна.