Глава 14

З поясненнями, на превеликий жаль Родеріка, довелося почекати.

— Ну, ти ж не ображаєшся на мене, справді? — він активно жестикулював між собою й чаклункою на ім'я Вранка. — Ти першою на мене напала!

— Звільни мене від своїх розмов, — сухо відповіла Вранка, завмерши за спиною міністра, і Родерік щиро вважав, що цим конфлікт можна вважати вичерпаним.

— Вибачайте за це, — Ерік зробив неоднозначний рух рукою. — Я мусив упевнитися, що ви не збираєтеся мені нашкодити.

— Тому кілька разів ми ледь не вбилися, — весело пролепетав Родерік. — Мило. До речі, хто вам допомагає?

Колишній міністр гмикнув із ледь помітною усмішкою.

— Скоро я вас усіх познайомлю.

Ще з часів роботи на посаді придворного чаклуна Родерік знав, ким є Ерік. Не те щоб вони були друзями чи зустрічалися на чашечку кави, ні, — вони обмежувалися кількома світськими бесідами. Та й пліток у стінах королівського палацу було достатньо. Незадовго до своєї втечі з палацу Родерік знав, що міністр повернувся з дуже таємничого довготривалого відрядження з нехорошим посланням.

— Як ви двоє познайомилися? — спитав Ерік, переводячи погляд із Родеріка на Адель.

Родерік безтурботно махнув рукою — це, безперечно, була не найцікавіша частина розповіді.

— Я її викрав, — Родерік кивнув, неправильно розцінивши розгублений погляд Еріка.

— Я дозволила себе викрасти, — виправила Адель, заспокоюючи свого дядька, правильно розцінивши його реакцію. — Не хвилюйся, дядьку, я у виграші.

— Я здогадуюся, — пробурмотів Ерік, одночасно з тим, як Родерік у захваті вигукнув:

— Ще б пак, з такими відсотками!

Адель скривилася й розвернулася до нього.

— Мені почулося, чи ти чимось незадоволений?

— У жодному разі, — Родерік миролюбиво підняв руки. — Я багатий, ти безцінна. На мою думку, хороше поєднання.

— Не заговорюй мені зуби.

— Між іншим! — Родерік клацнув пальцями. — Може, хтось мені нарешті пояснить, чому раптом міністр королівства рятувався втечею? І хто вам так вправно допоміг? Моє терпіння не безмежне! І чи знайдеться тут кава? Ні? Ну, це велике розчарування…

— Я знайшов магічну академію, — перебив Ерік холодно й, коли Родерік спантеличено застиг, повторив ще раз так само гучно: — Я знайшов таємну магічну академію й повернувся додому з попередженням, до якого нинішній король не був готовий.

— Це ж з яким? — обережно спитав Родерік і одразу ж отримав відповідь:

— Нехорошим, — йому не сподобалося, яким чином Ерік вимовив це слово, мов визначаючи майбутнє королівства. — Щось гряде. Щось дуже-дуже погане, пов'язане з темною магією.

— Вау, — тільки й вимовив, некрасномовно, Родерік після довгої паузи. — Ну, чи не мені, Злому Чаклунові, знати про темну…

— Не думаю, що ми говоримо про одне й те саме, Злий Чаклуне, — Ерік насупив сірі брови й зітхнув, наділяючи його дивним поглядом. — Чесно кажучи, я давно на тебе чекаю, Родеріку.

Було б, напевне, недоречно відповідати на це, тому Родерік промовчав й дозволив Еріку говорити далі.

— Розумієш, ніщо, що стосується — єдиної наразі — магічної академії, не є просто так, — міністр розвів руками, мовляв, нічого не поробиш, таке життя. — Вона не вказує стежку до себе всім. Не показується негідним чужинцям.

— Крім того, містить у собі купу магічних елементів, книг із небезпечними прокляттями й таке інше, — Родерік кивнув. — Це знають усі, хто навчався в подібних закладах освіти.

— Я веду до того, що там, поміж іншого, зберігаються золоті свитки з пророцтвами, — продовжив як ні в чому не бувало Ерік. — Частина з них уже сталася. Решта — ні.

— Ну то й що? — насупився Родерік, схрестивши руки й відкинувшись на спинку крісла. — Якесь пророцтво ось-ось має збутися?

— Воно вже збувається, Родеріку.

— Ах! То ось воно що!

— Цьому можна було запобігти, — Ерік схилив голову, мов згадуючи не найпростіші моменти свого життя. — Я намагався попередити свого брата. Однак він зрозумів мої слова по-своєму.

— Я б хотів почути це пророцтво.

— Чаклун знищить королівство, — прошепотіла Адель емоційно. — От тільки батько гадки не мав, хто саме.

— Тому він вирішив позбутися всіх чаклунів, — підтвердив Ерік. — Щоправда, пророцтво звучало не зовсім так.

— Тоді як?

Ерік зітхнув й витримав паузу, перш ніж заговорити знову:

«Добрий чаклун вершитиме суд,

Ціною якому — цілий вимір.

Та тільки Злий крізь темряву й труд

Баланс поверне й скасує вирок».

Родерік не стримав роздратованого гмикання.

— Чесно кажучи, я в сум'ятті, — визнав він неохоче. — З якого дива ви вирішили, що пророцтво вже збувається?

Ерік довго дивився на нього. Проте значно більше Родеріку не сподобалося те, що Адель геть не дивилася в його бік, вправно ховаючи очі.