ІІІ

Вечірня свіжість повільно осідала на заяложене місто. У повітрі ще стояв запах вихлопних газів та розпеченого за день асфальту. Неонові вогні вивіски строкато переливалися по глянцевих кузовах автомобілів. Хлопчина праворуч від входу запалив цигарку та зробив неспішну затяжку. Ліворуч розмовляла якась парочка. Злата скривилася від їдкого потоку диму та парфумів. Такі заклади ніколи не викликали у неї ані інтересу, ані довіри. Вона піднялася східцями та несміливо штовхнула високі блискучі двері. «Не в той бік», — озвався хлопчина, що палив. Злата зашарілася й потягла двері на себе.

Усередині було настільки гучно, що спершу Златі здалося, наче вона більше не чує навіть власних думок. Перельоти прожекторів різними кольорами освічували силуети, що рухалися в центрі залу в такт із басовитими електронними ритмами.

«Як вони неприродньо рухаються й кивають головами, наче механічно...» — подумалося Златі.
Чиїсь долоні торкнулися її очей. Злата здригнулася та різко повернулася. Катя широко сміялася.

— Ти б себе бачила секунду тому! Воно того вартувало!
Злата показала жестом, що нічого не чує. Катя нахилилася та повторила Златі прямо у вухо:
— Кажу, смішно було! Ходімо нагору, вже майже всі зібралися. І зніми з себе цю гримасу, ніби сьогодні буде кінець світу. Тут весело!

— Знаєш, смішно, це коли смішно всім, а не тільки тобі! — буркнула Злата, та Катя її вже не слухала й упевнено вела східцями нагору.
«Навіщо на Каті стільки макіяжу?» — подумала Злата.

Компанія сміялася, випивала, розмовляла. Їхні міміка, жести, обличчя — усе видавалося Златі якимось ненатуральним, несправжнім. Вона зі всіма привіталася та опустилася на глибокий шкіряний диван.
— О, привіт, нарешті! — він узяв Злату за руку та поцілував у скроню. — Як ти?

Не чекаючи відповіді, він подав Златі глибоку овальну склянку із соломинкою.
— Думаю, тобі сподобається!
— Спасибі, — подякувала Злата та взяла склянку.

Склянка була холодною, з густим конденсатом на стінках і з льодом та напівпрозорою рожевуватою рідиною зі спиртним запахом усередині. Злата зробила ковток і її горло заніміло від холоду та міцного алкоголю. Вона втягнула повітря носом і декілька разів кашлянула. У роті залишився терпкий цитрусовий присмак.

— Спробуй ще мій. — Катя вказала на свою склянку.
— Я не впевнена, що...
— Ой, ну, гайда без цього! — відрізала Катя й піднесла склянку Златі до вуст. У товстих скошених гранях химерно заломлювалося світло. «Гаразд, можна справді дозволити собі трохи розслабитися», — вирішила Злата й спробувала солодкаво-кавовий, ще міцніший за попередній коктейль.
— Ось так! — прокоментувала Катя та декілька разів артистично плеснула в долоні. — Те, що треба?

За скількись часу Злата стала відчувати, як розширюються та блищать її зіниці. Свій голос вона чула ніби ледь збоку, із затримкою. Легка димка, музика, погляди, рухи, голоси — усе ставало плавним та розміреним. Атмосфера, що видавалася неприродньою, більше не викликала у Злати відразу й навіть починала їй подобатися. Диван, на якому сиділа Злата, ставав щоразу м’якшим.

«Здається, я в ньому зараз потону...» — подумала Злата і захихотіла сама до себе. По її тілу розливалися хвилі тепла, і воно приємно важчало.
«Стрес, переживання, сумніви, — думала вона, — усе це так виснажує. Я так серйозно ставлюся... Деколи варто просто розслабитися та отримувати задоволення».

Хтось сказав щось, чого Злата не розчула, але компанія засміялася, і Златі теж стало смішно. Він поклав руку на її коліно, і по Златиному тілу пройшло щось схоже на легкий електричний імпульс.