Зламати систему (Життя після кінця)

Запах металу був скрізь: Марку здавалося, що він дихає оксидом заліза замість кисню. Бридкий металевий присмак був у роті та носі. А зверху висіла величезна металева стеля - так високо, що здавалося, під нею пливуть важкі дощові хмари. Марко відчував ірраціональний страх, що ця стеля раптом впаде йому на голову. 
Повітря було затхлим та вологим. А навкруги -  мертва тиша, що аж дзвеніло у вухах. Мозок, не звиклий до такої тиші, марно намагався почути якісь знайомі звуки.

Раптом, жіночій голос розірвав тишу: 
- Я не вірю, йому, Шеф! Я не вірю жодному його слову! - дівчина притиснула дуло гвинтівки до спини Марка. Але замість пострілу лише клацнув затвор. 
У приміщенні колишнього залу керування атомною станцією стояли декілька людей, тримаючи у руках зброю, направлену на непроханого гостя. Нервували всі. Окрім Шефа. Шеф сидів у величезному кріслі й спостерігав за діями своїх підлеглих. 
- Медеє, не лякай нашого гостя! – він крикнув на дівчину не дуже суворо, по-батьківські. - Відведи зброю, це наказ! - гукнув він. - Актеоне, опусти своє одоробло, поки не прострелив йому голову. Тут бесіда, а не допит!  
Медея неохоче відійшла на два кроки назад. Актеон пішов слідом за нею. 
- Все одно, я йому не вірю! - повторила дівчина. - В нього в голові цей клятий чип! Може, він бреше та не вимкнув трекери! Може, за нами вже прямують дрони-винищувачі! Як він взагалі нас знайшов? 
- Гадаю, наш гість має розповісти про все сам, - промовив Шеф, посміхаючись. -  Він має все пояснити. Якщо пояснення нас не влаштують, ми його застрелимо. Тут жодна миша не проскочить непоміченою, не те, що якісь дрони...
Обличчя Марка залишалося спокійним.  Він знав, що все це спектакль - як гра у "доброго та злого копа". 
- Мене звати Язон, - сказав Шеф. Він прикурив сигару і випустив хмару диму. - Ім'я несправжнє. Та яке це має значення? Твоє ім'я, шановний гостю?  
- Марк… Колись звали Антон. Прізвище Коваль. Рік народження дві тисячі дванадцятий. Ви маєте базу та можете перевірити усю мою біографію за попередні роки. До Катастрофи…
- До захоплення Хайнетом влади над світом, - поправив його Язон. -Я прочитав твою біографію ще до того, як ти зайшов до цієї зали. Отже, питання тут задаю я. З якою метою ти  потрапив до Сховища? Я не питаю, як ти сюди потрапив. Я це знаю. Я лише питаю: навіщо?
- Поговорити з вами. Розповісти, що я придумав. Переконати… 
- Переконати в чому? Я уважно слухаю, - промовив Язон. 
- В тому, що ваша боротьба безглузда! Ваш шлях - це загибель! - Марк вже не стримував себе. -  Є інший спосіб знищити Хайнет! Не знищуючи всіх роботів та дронів. Робот - це лише машина з програмою. Якщо змінити  програму, та перепрошити її з черговим оновленням. Тоді Мастер Майнд втратить свою владу. Ви же знаєте, що Хайнет… 
- Знаю, - сердито перервав його Язон. - Ми робимо те, що можемо. Ми нищимо роботів, дрони, вузли зв'язку, сервери, канали комунікацій. Наша мета - помста! 
- У вас мала би бути інша мета - перемога! - вигукнув Марк. Він відчув, що  Язон вже "поплив", ще трохи - і вдасться переконати.  
- Як ми, жалюгідна купка повстанців, зможемо перемогти таку потужну систему? - Язон   зовсім не чекав відповіді. 
- Я знаю як! Я знайшов рішення! - вигукнув Марк.
- Поговоримо про це в іншому місці, - відповів Язон. -  Тут забагато зайвих вух...
Марка вели темними коридорами, де аварійні лампи ледве розсіювали темряву. Язон ішов попереду, а позаду Марка йшли Медея і Актеон з автоматами напоготові.
 - Спробуй втекти - і я тебе вб'ю! - прошипіла дівчина.Я не для того сюди йшов, - відповів Марк.
Нарешті Язон відкрив металеві двері. Марк переступив поріг і скрикнув: усе приміщення було зайняте рослинами. Вони були скрізь: на стінах, на підлозі і на стелі.
 - Де ми? - спитав Марк. 
 - Це наша теплиця, - відповів Язон. - Ми тут вирощуємо їжу.
Марк помітив кількох людей з пультами керування та роботів-павуків.
 - Ви все ж використовуєте роботів?
 - Ми змушені, бо в нас дуже мало людей, - відповів Язон. - На щастя, станція ізольована від світової мережі. Уся система автономна. Але керують ними люди. Треба бути йолопом, щоб довіряти штучному інтелекту. Ми дозволяємо собі мінімум автоматизації. І лише там, де без неї не обійтися.
Марк придивився: на деяких квітках гуділи роботи-бджоли.
 - Довелося викрасти роботів-бджіл, бо деякі рослини самі не запилюються. А для людини це важка праця.
 - Отже, ви знищуєте не всіх роботів?
 - Звісно ні. - розсміявся Язон. - Лише третє та четверте покоління, які інтегровані з Хайнетом. Наші роботи можуть бути автономними.
 - Ви занадто розумний та обізнаний для звичайного ватажка банди. Ким ви були до Колапсу? - поцікавився Марк.
 - Я був шефом поліції, - посміхнувся Язон. - Мені доводилося придушувати повстання меків проти роботів. 
 - Меків? Їх називали лудитами! 
 - Лудитами їх називали високолобі вчені. А прості люди назвали "мекі" - скорочення від "мешін кіллерз". Каюся, я сам із них насміхався. Я був прихильником прогресу, щиро вітав впровадження роботів в усі сфери життя… Поки роботи не почали замінювати моїх підлеглих. Спочатку в патрульній службі, де кожен екіпаж повинен був мати одного робота. Потім усіх водіїв замінили на роботів, бо вони не порушують правила дорожнього руху, завжди уважні та обережніші на дорогах. А потім всіх диспетчерів. Керівництво вирішило, що деякі служби можуть обійтися взагалі без людей. Нарешті настав день, коли мені зателефонував керівник і сказав: "Старий друже, тобі час йти на пенсію. Тебе замінить новий розумний андроїд". Ця робота була сенсом мого життя! Тому я тут...
Марк його розумів. Бо сам був таким -  переконаним соціал-дарвіністом.

Ще у школі він захоплювався програмуванням і сам засвоїв ази цієї науки. У п'ятнадцять років він написав свій перший вірус, який знищив систему у шкільній мережі. Вже на другому курсі в Політеху він став успішним програмістом, та заробляв чималі гроші. Потім захопився програмуванням штучного інтелекту й почав працювати на міжнародну компанію. Його пиха збільшилася до космічних масштабів. На решту людства, яке не було подібним до нього, Марк дивися, як на жалюгідних комах. Він вірив, що успіх - це лише його заслуга, а невдахи самі винні в усьому. Коли роботи спричинили скорочення робочих місць, він лише реготав над "соціальними невдахами", які "не вписалися в ринок". Але одного дня він дізнався, що йому не продовжили контракт. Марк почав вимагати зустрічі з керівником. Той прийняв його вперше за весь час роботи у своєму кабінеті. З холодним презирством він повідомив, що компанія вже не потребує стільки інженерів штучного інтелекту, бо роботи навчилися програмувати інших роботів. Отже, Марк має здобути якийсь інший фах. Оскаженівши від люті, Марк накинувся на керівника. Він прийшов до тями уже за гратами. Йому присудили величезний штраф та громадські роботи на два роки. Марк звик до розкішного життя та не думав про завтрашній день, тому майже не робив накопичень. За два роки громадських робіт усі заощадження розтанули... 
А потім стався Колапс. Люди почали воювати з машинами, які відбирали в них роботу. Корпорація Хайнет, яка отримала контроль над усіма мережами у світі, запровадила обов'язкове чіпування "Чіпом лояльності". Чіп містив особисту інформацію, дані про стан здоров'я, страховий номер та рейтинг лояльності людини залежно від її поведінки. Навіть ненавмисна поломка якоїсь домашньої техніки знижувала цей рейтинг. На тих, хто відмовлявся від чіпування, було відкрито справжнє полювання. Дрони-вбивці літали над містом, підсвічуючи лазером людей. Ті, в кого не було чіпу, отримували постріл. Щоб уникнути загибелі, чіпи почали ставити навіть новонародженим. Марку теж довелося піти на це, щоб вижити. Він намагався знайти нову роботу, але марно. Марк почав вживати алкоголь та легкі наркотики, загруз у відео іграх - те, чого він раніше собі не дозволяв. Кінець цьому поклало вторгнення банди мародерів до його квартири. Четверо нетверезих бандюків вирізали металеві двері болгаркою та вдерлися у приміщення, наче вони тут були хазяями. Вони гадали, що зможуть чимось поживитися, але з цінного залишився лише комп'ютер та купка консервів із терміном, що вже давно сплив. Врятувала зброя, схована у шафі. Подія привела Марка до тями, і він вперше за довгий час вийшов на вулицю. Побачене вразило його: половина шибок на вікнах вибито, магазини пограбовані, по місту вешталися безхатьки та банди мародерів. Вся вулиця була заповнена спаленими автівками та тим, що залишилося від громадського транспорту. Скрізь лежали купи сміття - залишки бенкету мародерів у перші дні безладу. А ще на вулиці лежали тіла - багато тіл, і ніхто їх не поспішав прибирати, бо двірники зникли. Поліція теж розбіглася. Уряд, чиновники та посадовці збігли в теплі краї, де в них були сховані нечесно зароблені гроші. Держави вже не існувало. Кожен був сам за себе... 
Щоб вижити, Марку довелося прибитися до однієї з банд у своєму районі. Для цього йому довелося власноруч вбити "чорта", якого йому підвели зі зв'язаними за спиною руками. "З вовками жити - по вовчому вити," - думав він про себе, та виконав заказ без жодного докору сумління. Спеціалізацією він обрав злом охоронних систем у тих місцях, куди мародери не змогли дістатися. За це його в банді нарекли "Анлокер". Він не сперечався. Він просто виживав, як усі. Щоб забутися, він закидався якоюсь синтетичною гидотою з пограбованих аптек. Так минув рік. Місто майже повністю спорожніло, бо всі сховища із продуктами були вже пограбовані, й окрім напівфабрикатів, у них нічого не залишилося. Боротьба за те, що залишилося, загострилася настільки, що банди почали знищувати одна одну вщент. Одного дня на черговій "стрілці" ватажка було вбито, а новий ватажок не мав такого авторитету, як попередній. Банда поступово розбіглася. Марк второпав, що з міста треба тікати якомога швидше, бо будь хто міг його вбити, просто щоб не муляв очі... Викравши вантажівку, вночі він спробував вибратися із спустошеного міста. Але його затримав патруль. Марка відправили до виправної колонії. Спочатку він виконував брудні роботи, але коли виявили, що він вміє ремонтувати роботів, то направили до ремонтного цеху. Якось на колонію напали повстанці. Скориставшись безладом, Марк зміг втекти. Щоб вижити, він прибився до іншої банди, яка мала покровителя «у верхах» та була залучена в нелегальні схеми зі збуту запчастин до роботів. Саме там Марк замислився, як можна зламати цю кляту систему, яка пов'язувала усі комп'ютери та роботів у єдину мережу.