Епілог: Світанок Нової Ери

Минув рік відтоді, як попіл Еребуса розвіявся над землями Мортума. Етеріс більше не впізнавав сам себе. Континент, що звик до приглушених тонів та холоду, тепер нагадував строкатий килим. Жителі Арборії відкрили торговельні шляхи до південних горян, а воїни Ельдаріса більше не гострили клинки для захисту від тіней — вони використовували свої навички, щоб допомагати відновлювати та перетворювати світ.

​На місці старих, сірих поселень виростали величні міста. Архітектура змінилася: тепер будівлі зводили зі світлого каменю з використанням артефактів, які акумулювали сонячне світло й тепло, віддаючи його ночами. Люди й дракони з жадібністю вчилися новому: процвітання стало спільною метою. Відкрилися дослідницькі центри, де вивчали агрономію, медицину та нові види магії. Виявилося, що срібні потоки можна використовувати не лише для захисту, а й для очищення води, прискорення росту лісів та створення унікальних засобів зв’язку. Етеріс розвивався і розквітав так стрімко, як ніколи раніше.

​Дім серед Золотих Піків

​Ліса ніколи не прагнула трону. Коли Рада запропонувала їй титул Верховної Берегині, вона лише лукаво посміхнулася і вказала в бік світанку.

​Їхній із Рейном дім стояв на колишніх землях Золотих драконів — там, де гори зустрічалися з хмарами, а трава завжди була сповнена сонячного світла. Це не був замок; це був затишний будинок зі світлого каменю з величезними вікнами та терасою, на якій могло поміститися ціла група ненажерливих воїнів.

​Сьогодні був саме такий день.

​— Торе, якщо ти з’їси ще один окіст, нам доведеться розширювати двері! — донісся регіт Нікса з кухні.

​— Сильному тілу потрібно багато палива! — пробасив Тор, незворушно тягнучись за добавкою. — І взагалі, я тепер почесний лектор із фізпідготовки в Академії, мені належить подавати приклад апетиту.

Ксанта вийшла на терасу, тримаючи тацю з напоями. На ній був той самий новий костюм, власноруч пошитий нею для Ліси — з еластичної магічної тканини, переплетеної срібними нитками, що не розривалася навіть під час трансформації у дракона.

​Еліан, який до цього завзято обговорював із Варіаном тонкощі будови магічних каналів, раптом замовк на півслові. Його погляд мимоволі зупинився на Ксанті — на тому, як сонячні відблиски грали на її волоссі та як впевнено, майже по-королівськи, вона трималася. Юнак стрімко відвів очі, вмить спалахнувши до самих кінчиків вух, коли помітив, що Нікс спостерігає за ним із лукавою усмішкою.

​— Лісо, я завершила розрахунки для твого нового тренувального полігона, — Ксанта, здавалося, зовсім не помітила збентеження молодого мага, але, проходячи повз Еліана, вона по-дружньому затримала долоню на його плечі. — Рейн каже, що твої останні вправи з магією балансу перетворили старий полігон на чистісіньке гірське озеро.

Еліан провів її поглядом, і в його очах читалося зовсім не магічне захоплення. Здавалося, розрахунки полігонів тепер цікавили його значно менше, ніж авторка цих самих розрахунків...

​Ліса, що сиділа в кріслі-гойдалці, засміялася. Її золотисто-карі очі зі срібною облямівкою іскрилися теплом.

​— Я просто намагалася поєднати срібний щит із золотим полум’ям. Хто ж знав, що вивільнення енергії буде настільки… масштабним?

​— «Масштабним»? — у дверях з’явився Рейн, підходячи до Ліси і кладучи руку їй на плече. — Ліса, Владика досі впевнений, що це було раптове виверження давнього джерела.

​Візит Владики

​Надвечір, коли сонце почало повільно сідати, забарвлюючи небо в неймовірні рожеві та помаранчеві тони, на терасу важко опустився величезний дракон. За мить перед друзями вже стояв Владика, потираючи поперек і поправляючи мантію.

​— Ці засідання Ради мене доконають, — пробурчав він, приймаючи запропонований Варіаном кубок. — Ви не повірите, про що вони сперечалися останні три години. Про колір форми для поштових кур’єрів! Представник південців наполягав на теракотовому, а ельдаріси — на смарагдовому. Ледь до дуелі на перах не дійшло.

​— І що ви зробили? — з посмішкою запитав Варіан.

​— Я пригрозив, що змушу їх усіх ходити в яскраво-рожевому, якщо вони не домовляться за п’ять хвилин, — Владика хитро підмигнув Лісі. — Спрацювало миттєво. Погодилися на нейтральний пісочний.

​Усі дружно розреготалися. Атмосфера була настільки легкою, що здавалося, ніби ніякої війни ніколи й не було. Але кожен із них знав ціну цього миру. Шлях до процвітання був складним: доводилося заново вчитися довіряти одне одному, розбирати завали ненависті та страху, накопичені століттями.

​Коли гості розійшлися по кімнатах, а Владика полетів, залишивши по собі запах гірського озону, Ліса та Рейн залишилися на терасі вдвох. Ліса витягла руку, і на її долоні затанцювали дві іскри: золота та срібна. Вони не боролися, вони обвивали одна одну, створюючи ідеальну спіраль.

​— Етеріс нарешті дихає, — прошепотіла вона, відчуваючи спокійну впевненість Рейна поруч. — Іноді мені здається, що все це сон.

​— Якщо це сон, то я не хочу прокидатися, — Рейн узяв її руку у свою, і їхні пальці переплелися. — Ти повернула нам не просто світло, Ліса. Ти повернула нам майбутнє.

​Ліса подивилася на зорі. Там, де раніше була лише холодна порожнеча, тепер сяяло м’яке, живе світло нових міст. Вона знала, що попереду ще багато роботи, багато нових відкриттів у її магії балансу і багато щасливих днів.

​Етеріс розвивався. Етеріс розквітав. А Золотий Дракон зі срібною душею нарешті знайшов свій справжній дім.