31: Серце Золотого Полум'я

​На площі Ельдаріса дванадцять драконів завмерли в очікуванні. У руках кожного — давній кристал-накопичувач, схожий на згасле вугілля, що чекає на іскру, яка не торкалася його тисячу років.

​У центрі кола Ліса та Рейн сиділи один навпроти одного.

​— Просто слухай мій голос, — тихо сказав Рейн, накриваючи її долоні своїми. У його тоні не було повчання, лише спокій. — Не шукай силу в люті. Йди глибше. У самий початок.

​Ліса заплющила очі. Вона дозволила теплу рук Рейна стати її якорем і пірнула в пам'ять, до тих образів, від яких завжди щеміло в грудях.

​Перед очима випливла Іларія — молода, усміхнена, чиє Срібло огортало їх м'яким місячним світлом. І Кайрос — її батько, її Золотий гігант. Ліса бачила їх разом: як їхні стихії спліталися в танці, утворюючи ідеальний баланс. Це була гармонія, що створила її життя. Але за світлом завжди йде тінь.

​Сцена змінилася. Важкі ланцюги, брязкіт металу й запах крові. Ліса заново пережила той страшний день: її батько, могутній Золотий дракон, стоїть перед Радою. Його руда коса розплетена, волосся забруднене брудом і кров'ю, а в очах — не благання, а кам'яна рішучість. Він добровільно здався в полон, дозволивши закувати себе, щоб Іларія з дитиною встигла ступити в портал, в інший світ. Золото в його жилах більше не сяяло — воно згасало, віддаючи останні крихти моці на те, щоб закрити за ними прохід. Ця усвідомлена, болісна жертва заради любові вдарила в Лісу з новою силою.

​Рейн різко видихнув, його пальці до болю стиснули її руки. Через їхній зв'язок і кулон він бачив усе. Агонія Кайроса і його безмовний крик прошили свідомість Судді. Але його Срібло спрацювало як фільтр. Він спіймав цей несамовитий потік Золота, народжений великою жертвою, і спрямував його точно в кристали.

​— Тримай мене, Рейне... — прошепотіла Ліса. Її тіло вібрувало, шкіра світилася так, що на неї боляче було дивитися. — Ти обіцяв...

​— І я ніколи не відпущу, — просто відповів він.

​Рейн подався вперед і міцно обійняв її, забираючи частину навантаження на себе. У цей момент, відчуваючи його дихання і захист, Ліса відчула сплеск такої сили, якої не знала раніше. Це була абсолютна довіра.

​Золоте світло заповнило площу, змусивши воїнів прикрити очі. Дванадцять кристалів у руках драконів спалахнули одночасно, наповнившись міццю до самого краю. Рейн миттєво огорнув їх двох куполом тепла, ділячись своєю енергією, щоб Ліса не вигоріла вщент.

​Поки дракони Ксанти зривалися в небо, мчачи до покинутих Піків, Рейн заплющив очі, налаштовуючись на ментальну хвилю.

​«Все готово, друже мій», — передав він Владиці драконів крізь тисячі миль.

​Відповідь прийшла миттєво — глибокий, рокітливий голос у свідомості:

​«Ти ризикуєш, Рейне. Твоє Срібло ще ніколи не вібрувало так... тривожно. Ти прив'язався до неї?»

​Рейн подивився на Лісу, яка, важко дихаючи, намагалася оговтатися.

​«Вона — не просто ціль. Якщо вона згасне, я піду слідом за нею. Жодне правило не варте того, що я побачив у її душі», — твердо відповів він.

​«Я підтримую тебе. Удачі з цією жінкою, Рейне. Я думав, ніщо не зможе пробити лід Срібного дракона, але Золото плавить навіть найміцніші серця», — голос Владики затих, залишаючи післясмак схвалення.

​Ліса підняла голову, її каре око все ще слабко світилося.

— Дракони полетіли, — сказала вона Еліану. — Скоро Піки заговорять з усім Етерісом. А нам пора в Айвіс.