21. На межі істини

Ранок у тренувальному таборі «Тіней» почався не з сурми, а з крижаної присутності Рейна. Казарма спецзагону була просякнута запахом металу. Ліса затягувала пов’язку на оці, відчуваючи на собі погляди інших рекрутів — еліти, яка бачила в їхньому загоні лише «щасливчиків», що пролізли в спецназ за примхою Судді.

Тор, усупереч усім прогнозам, не просто вижив — він сидів на ліжку, потираючи шрам, що затягнувся. Коли Ліса підійшла до нього, він перехопив її руку. У його очах не було звичних веселощів, лише дивна, важка серйозність.

— Ліса... — прошепотів він, і вона здригнулася. Він давно знав, що під чоловічим обладунком ховається дівчина, але зараз у його голосі була майже побожність. — Я був там, за межею. Коли Тінь тягла мене в безодню, я бачив світло. Не холодний Срібний погляд Етеріса, а тепле, як полуденне сонце... Воно йшло від тебе.

— Тобі привиділося, Торе. Це було лише світло... — швидко урвала вона, але Тор лише похитав головою і поглянув на її груди, де під одягом ховався перероджений артефакт — Срібний живий потік із Чорним Пазуром.

— Я бачив, як твоя рука горіла золотом, — тихо додав він. — Це була Золота Іскра, Ліса. Вона повернула мені душу. Бережися. Якщо я бачив це, балансуючи на краю, то Рейн, будучи при здоровому глузді, виверне тебе навиворіт, щоб знайти це світло.

Ліса не встигла відповісти — у дверях з’явився один із помічників Рейна. Час було на плац.

Тренувальна арена «Тіней» являла собою кам’яний колодязь, де магічний тиск був утричі вищим за звичайний. Рейн стояв у центрі, без меча, лише у тренувальних рукавичках.

— Ви вважаєте, що зарахування сюди — це нагорода? — його голос хльостав, як батіг. — Це вирок. Тінь не прощає повільності. Рекруте Ліс, на середину!

Ліса вийшла, відчуваючи, як усередині закипає та сама спортивна злість. Вона розуміла: Рейн хоче «зламати» її, перевірити ту волю, про яку вона так зухвало заявляла вночі.

— Нападай, — наказав Рейн. — Використовуй усе: своє Срібло, свою «людську волю», свою зухвалість. Покажи мені, чому ти досі живий.

Ліса не змусила себе чекати. Вона зірвалася з місця, використовуючи «Мітку кішки». Її рухи були рваними, непередбачуваними. Вона не намагалася вдарити його магією — вона знала, що в цьому Рейн її розчавить. Натомість вона використовувала свою земну спритність: обманні фінти, низькі підкати, акробатичні стрибки.

Рейн блокував удари з лінивою витонченістю, але його брови повзли вгору. Цей «хлопець» бився не як дракон. У його стилі була дика, вулична практичність.

— Занадто повільно для того, хто так багато теревенить! — Рейн різко скоротив дистанцію і перехопив її руку, заломлюючи її за спину і притискаючи Лісу до своїх грудей. — Де твоя сила, Ліс? Чи ти вмієш тільки своїм кулоном махати в темряві?

Ліса, важко дихаючи, торкнулася потилицею його плеча.

— Сила не в тому, щоб розмахувати іскрами, Суддя, — прошипіла вона йому в обличчя, вивернувшись із захвату з неймовірною гнучкістю. — А в тому, щоб вистояти, коли тебе намагаються розчавити такі, як ви.

Після тренування, коли виснажена Ліса поверталася до казарми повз особистий намет Рейна, вона помітила, що магічний полог тиші тремтить. Вона завмерла, злившись із тінню за важкою тканиною.

— ...Тор стверджує, що бачив Золоту Іскру, — це був голос Нікса, який доповідав Рейну. — Він каже, що це було саме життя, а не Срібло Етеріса.

— Золото? — голос Рейна прозвучав як удар сталі об сталь. — Тор марив. Або цей Ліс використовує свій артефакт, щоб плутати нам сліди. Владика наказав посилити нагляд. Якщо пророцтво про «повернення Іскри крізь порожнечу» правдиве, то ми маємо справу не з рекрутом, а з бомбою сповільненої дії. Але я бачив його око, Ніксе. Там нічого немає.

— А якщо воно ховається в цьому срібному потоці з пазуром? — Нікс нервував. — Тварюки в лісі не помиляються, пане Суддя. Вони хотіли вирвати з нього те, чого ми не можемо побачити.

Ліса притиснула руку до губ. Рейн шукає не просто шпигуна. Він шукає підтвердження пророцтва, яке Рада стерла з історії. І тепер полювання на неї стане в рази небезпечнішим.