8: Жетон і сталь

Ліса стояла на пухкій землі, що пахла сирістю, відчуваючи, як незвично тисне на обличчя пов’язка. Світ, видимий тепер тільки правим карим оком, здавався пласким і лякаюче сірим, позбавленим тієї магічної пульсації, до якої вона ледь почала звикати. У свої двадцять п’ять Ліса була мініатюрною та жилавою, а через пережитий стрес і недоїдання виглядала одноліткою шістнадцятирічного Еліана. Але в її поставі, у тому, як вона твердо стояла на ногах, відчувався стрижень, якого не мали тутешні підлітки.

Всередині неї палахкотіла пожежа. Образа на старійшин, що виставили її як браковану річ, повільно кристалізувалася в крижану рішучість. Вона не буде жертвою. Щоб вижити в Етерісі, їй потрібно перетворитися на силу, з якою доведеться рахуватися.

— Ліса! Зачекай!

Голос Еліана змусив її різко обернутися. Хлопець швидко зісковзував ліаною, ледь не заплутавшись у власних ногах. У його руках був невеликий пакунок. Він важко дихав, коли зістрибнув на мох поруч із нею, його обличчя пашіло від збудження та страху.

— Ти не можеш просто піти в ліс, — випалив він, перелякано озираючись нагору. — Ловчі прочісують підлісок. Без підготовки ти не пройдеш і десяти миль.

— Твої старійшини ясно дали зрозуміти: я тут мішень, — відрізала Ліса, поправляючи пов’язку. Її голос здригнувся від утоми, але вона одразу опанувала себе. — У мене немає часу чекати, поки вони перестануть мене боятися.

— Тому ми йдемо разом, — Еліан підійшов ближче і розгорнув пакунок. Всередині виявилися два кістяні жетони з вирізьбленим символом схрещених мечів та розкритого ока. — Послухай, дракони б’ються на Лінії Вогню, але в Етерісу є й інші захисники. Є Академія Горна — військова фортеця на межі Арборії та Залізних Гір. Туди приймають усіх, у кому горить іскра. Я теж не хочу залишатися тут і чекати, поки нас поглине Попелястий туман.

Він протягнув їй один із жетонів.

— Вступимо в ополчення разом, Ліса. Станемо рекрутами. Там ти отримаєш захист Пакту Воїнів, і жоден старійшина не наважиться називати тебе «непорозумінням». В Академії ти приручиш своє срібло, а я... я навчуся чогось більшого, ніж просто збирати мох. Ти станеш сильнішою — настільки, що Тінь сама тебе боятиметься. А коли будеш готова, ти вирушиш до Обпалених Піків не як біженка, а як воїн.

Ліса подивилася на жетон, потім на Еліана. Ідея здавалася божевільною — вирушити до військової школи у світі, який вона ледь знала. Але її інстинкт виживання, загартований роками дорослого, непростого життя в іншому світі, підказав: це єдиний шанс. Вона знала, що будь-яка сила без дисципліни — це просто спосіб швидко померти.

— Ти пропонуєш мені піти на службу до світу, який хоче мене позбутися? — запитала вона, криво усміхнувшись.

— Я пропоную тобі навчитися захищати Етеріс, щоб одного разу ти змогла захистити саму себе, — Еліан твердо зустрів її погляд. — В Академії Горна нікого не хвилює твоя зовнішність чи вік. Там важливо лише те, чи зможеш ти втримати стрій, коли Тінь піде в атаку. Ми пройдемо це разом.

Ліса торкнулася жетона. Срібний погляд під пов’язкою відгукнувся коротким поколюванням. Вона була старшою за цього хлопчика майже на десять років, але зараз вони обоє були лише порошинками у вихорі війни, що насувалася.

— Добре, Еліане. Веди. Якщо для того, щоб дістатися відповідей, мені потрібно стати мечем цього світу — я ним стану.

Чорна кішка в кущах видала короткий, майже схвальний звук і зникла в тіні. Шлях до Обпалених Піків тепер лежав через казарми та полігони Академії Горна.