Розділ 28

Еліза
Я сиділа на дивані, був уже пізній вечір. Телефон показував дев'яту годину... після обіду він так і не прокинувся. Медсестра змінила маску, Сергій заходив декілька разів і сказав, що Лев може прокинутися ще не скоро. Зрештою, його спроба піднятися і та розмова забрали занадто багато сил, котрих і так було обмаль.
Я глянула на штори, котрі досі були щільно засунуті.
«Ти зруйнувала мені життя...»
«Знаєш, краще б тобі справді вдалося і ти позбулася мене...»
«Ти стала найбільшим болем усього мого життя...»
Його слова били все сильніше з кожним новим прокручуванням у голові. Але раптом я відчула на собі погляд. Очі метнулися до ліжка, і я на мить затамувала подих. Він дивився на мене. І це був уже зовсім не той погляд хлопця, що ще кілька годин тому так вперто намагався прогнати мене чи піднятися.
Я видихнула, а тоді, не втримавшись, підвелася. Мені було страшно підійти ближче, я готувалася до відмови, однак не могла не спробувати. Я сіла поруч і несміливо торкнулася його руки. Вона була такою холодною порівняно з моєю.
— Як ти? — прошепотіла я. — Сергій сказав, що тобі дещо гірше після обіду. Тобі не варто було так напружуватися, тому зараз ти слабший.
Я не знала, навіщо це кажу. Його очі дивилися на мене, але в них не було навіть ненависті — там не було нічого. Я почала повільно гладити великим пальцем його долоню. Господи, він знову виглядав таким крихким...
— Пу...сти...
Його голос був важким, хриплим, наче слова були вичавлені з останніх сил. Я одразу забрала руку, не випробовуючи долі.
— Вибач, — прошепотіла я.
Його вії затремтіли — це означало, що він невдовзі знову засне.
— Тобі не варто більше так напружуватися. Твій організм занадто слабкий... не роби так більше.
Я знала, що мої слова нічого для нього не варті. І я мала рацію. Кутики його губ ледь здригнулися.
— Невже... хвилюєшся?
Я глибше вдихнула.
— Навіть не уявляєш, наскільки, — сказала я, дивлячись у його темні зелені очі. У них не було сяйва. Тільки глибока безодня.
— Не бреши...
Його слова перервав тихий кашель. Я миттю підхопилася, а рука інстинктивно лягла на його плече, не дозволяючи піднятися. Він скривився. Це було очікувано, враховуючи його травми.
— Дати води? — прошепотіла я, глянувши на його пересохлі губи.
— Мені... від тебе... нічого...
Але він знову закашлявся, і я, лише закотивши очі, підвелася.
— Твоя впертість зараз ні до чого, — сказала я, набравши у склянку води.
Сергій дозволив давати йому пити. Я повернулася до хлопця, котрий продовжував кашляти. Обережно пересунула його руку ближче до краю, сідаючи поруч. Не могла не помітити, наскільки безсило його кисть зависла над ліжком. Він намагався показати, що все гаразд, але це було не так. Наскільки ж йому насправді погано? Ця думка, як гострий ніж, врізалася у свідомість.
— Не... потрібно... — прошепотів він, заплющивши очі.
— Тобі стане краще, Леве. Не муч себе, — тихо промовила я. — Я допоможу. Не хвилюйся.
З його губ знову зірвався кашель. Я натиснула на кнопку біля ліжка, і воно почало повільно підніматися. Лев ахнув, коли верхня частина матраца рушила вгору.
— Все, — прошепотіла я, зупиняючи механізм. — Вже все.
Його очі ледь розплющилися, зустрівшись із моїми. Я підсунула руку під його шию, трохи піднімаючи голову, і обережно піднесла склянку до губ.
— Не прямся. Тобі стане краще.
Я повільно нахилила склянку, і перші краплі води потрапили йому до рота. М'язи під моєю долонею помітно напружилися, і він повільно ковтнув. Після другого ковтка він відвернув голову і видихнула. Я ледь помітно всміхнулася.
Його очі заплющилися. Я повільно прибрала руку, хоча й не хотіла цього робити. Він — мій син. І я не торкалася його всі ці роки, за винятком тих нещасних п’яти місяців після народження, два з яких він провів у кювезі за склом. Тоді він був таким крихітним. Зараз він дорослий, але, здається, нічого не змінилося.
Я не стрималася: кінчики пальців торкнулися його щоки, а потім волосся. Однак він ще дужче відхилив голову, і я все ж забрала руки. Його очі розплющилися, але він не глянув на мене. Я вирішила більше не тиснути, поклала його руку назад на ліжко і натиснула кнопку, повертаючи матрац у горизонтальне положення.
Він заплющив очі і, здається, знову заснув.