Розділ 27

Лев
Я. Ненавиджу. Її. Саме ці слова крутилися постійно в моїй голові. Здавалося б, що такого — вона просто... зникла. Залишила. Один безневинний вчинок, але... скільки мені довелося страждати через це? Можливо, це б не припинилося, адже не вона... робила це зі мною всі ці роки, однак чомусь мені здавалося, що якби вона залишилася, якби не віддала мене, то... все було б інакше.
Але сталося те, що сталося... І я ненавидів її. А ще більше — не розумів чому. Навіщо вона з'явилася зараз? Чому саме зараз? Хоче подивитися, який я зараз безпомічний і жалюгідний? Адже це було саме так.
Почувши голос батька за дверима, я хотів піднятися і врешті піти з ним. Я знав його: не встану зараз — буде гірше потім. Але... щойно мої руки напружилися, щоб підтягнутися дещо вгору, як на цьому все закінчилося. Я почувався... повним інвалідом. Усе тіло і так боліло, а після того, як я на міліметр буквально відірвався від ліжка, всередині наче щось вибухнуло.
Той апарат поруч нестерпно запищав, а потім... забігла вона.
Я лежу в ліжку, не розплющуючи очей. Я втомився... Мені набридло говорити їй «іди геть», бо вона не йшла. І я не розумів — чому? У неї точно є план... і це точно не принесе користі мені.
Я не хотів відкривати повіки, хоча тут і було дещо темно, однак очі все одно пекли. І до того ж... я не хотів бачити її. Хоча я відчував її присутність. Вона більше не торкалася мене, як це було раніше, і я був шалено радий цьому.
Визнаю, коли відчував дотики десь на своїй щоці, на лобі і... її пальці у моєму волоссі, то насправді це було приємно. Схоже... на райську насолоду. Мене ніхто ніколи не гладив... тим більше не цілував. І ці її дотики... вони змушували мене радіти десь глибоко всередині. Але коли я дізнався, від кого вони... все змінилося.
Я не впущу її у своє життя. Я не дозволю їй наблизитися. Не дозволю знову зламати мене. Обдурити. Наскільки б боляче мені не було, але... я відштовхну її. До того ж упевнений: дні через два вона втратить інтерес і знову втече. Адже у неї є інша сім'я. Я не зроблю таку дурницю як... зближення з нею. Ніколи. Нізащо.
— Леве... я знаю, що ти не спиш, — голос вирвав мене з моїх блукань темрявою.
Це був Сергій. Я вирішив не подавати вигляду, що чую його... Він був занадто наполегливим у вірі, що зможе захистити мене. Я... насправді був приємно здивований, однак не був дурнем. Я спробував одного разу втекти. І надто дорого поплатився за це. Батько поклявся, що при наступній спробі... закопає мене. Навіть не знаю, хотів я цього зараз чи ні. Здавалося б, це було б прекрасно. Але... хоча частинка мене і хотіла померти, та все ж я боявся темряви і до того ж... не хотів здаватися йому. Частинка мене все ще боролася з власним батьком у спробі вижити на противагу іншій, котра, здавалося, вже просто благала про смерть. І я ненавидів обидві частини в собі.
Почулися кроки. Напевно, лікар пішов. Однак я не зміг витримати й невдовзі все ж розплющив очі. У горлі була дивна сухість... Я помітив, що лікар змінив велику маску на меншу. Та ледь відчувалася десь у моєму носі, здається. Я повільно повернув голову — це ледь вдалося зробити. Чомусь я не відчував себе так... як було раніше. Після приходу батька навіть очі тримати розплющеними здавалося важчим.
Погляд зупинився на жінці, котра сиділа на дивані, склавши руки й підперши підборіддя. Її погляд був втуплений кудись у стелю. Однак занадто раптово він метнувся до мене. Здається, вона секунду роздумувала, а тоді зробила крок до мене і повільно сіла на крісло поруч. Я хотів сказати їй, щоб відійшла, але... чорт! У мене не знайшлося сили навіть губи розтулити. Рука жінки повільно піднялася і лягла на мої пальці.
— Як ти? — прошепотіла вона. — Сергій сказав, що тобі дещо гірше після... обіду. Тобі не варто було так напружуватися, і тому зараз... ти слабший.
Я опустив погляд до її руки, котра лежала на моїй. Хотілося відсмикнути її, але... я не міг!
— Пу... сти... — вирвалося врешті з мене настільки тихо, що я скривився.
Зараза!
«Ти слабкий, жалюгідний і не достойний мого прізвища. І ніколи не будеш».
Голос батька почувся десь у вухах і... я навіть не зміг зупинити вологу, котра зібралася в очах, а тоді... щось мокре скотилося по моїй щоці. Тільки цього не вистачало.