Розділ 23

Лев
Чому? Навіщо? В момент, коли... коли вона так відверто і впевнено збрехала мені... всередині щось обірвалося. Навіщо вона це зробила? Для чого? Для кого?
Я не помітив, як і зірвався... мені було чомусь настільки боляче, і це було не тільки фізично... Я звик до фізичного болю і саме тому не звертав на нього уваги, але... боліло не тіло в той момент.
А чого я очікував? Що вона... скаже правду? Спробує виправдатися? Я й так знав, що не хотів цього слухати.
Декілька років тому... коли мені було дванадцять. Саме тоді батько обмовився її ім'ям під час однієї з п'ятниць.
Я заліз в інтернет... сам не розумів для чого. Навіщо? Що я хотів... дізнатися?
Я був малим і... настільки наївним. Почав був шукати її. Знайшов старі статті... і слова батька набули сенсу. Я не вірив, думав, у неї справді була важлива причина. Можливо, вона навіть... померла? Або ж просто не знає, що я існую? Я вірив, що батько бреше. Він не міг казати правди. Моя мати не могла мене залишити... наївний. Який же я був наївний.
Я знайшов спочатку статті про те, що, як писалося в них, колишня дружина відомого судді Дмитра Самойленка залишила йому сина після розлучення... котре відбулося ледь не цілий рік тому.
Потім я знайшов її прізвище. Подивився трохи в інтернеті і... знайшов її.
Навіщо? Для чого? Я досі пам'ятаю, як... як по-дитячому дивився на те кляте віконечко зі словом «повідомлення». Думав, що, можливо, їй написати? Нагадати про себе?
А тоді прогорнув її сторінку і... побачив фото. Усміхнена жінка стоїть біля чоловіка, а перед ними двоє таких же усміхнених дітей.
Я дивився на те фото і... і не розумів. Чому? Чому там вони, а не я? Чому вона обіймає їх, а не мене? І після цього... я зрозумів. Мій батько, хоча й ненавидів та бив мене, але... він говорив правду.
Я почав задихатися. Здавалося, повітря просто не вистачало. Відчув, як вона кинулася до мене, але все ж видавив із себе:
— Не чіпай мене!
Я ненавидів її. Ненавидів себе. Ненавидів його. Я ненавидів це життя, чорт забирай. Для чого вона зараз з'явилася?
Усе почало пливти. Світ почав неприємно крутитися, від чого я відчув дивну нудоту десь усередині. Кисень став занадто чимось недосяжним.
— Леве. Леве, будь ласка, послухай, що я скажу. Заспокойся, гаразд? Спробуй вдихнути глибше. Ну ж бо.
Голос десь поруч зі мною прозвучав настільки голосно, що я мимоволі здригнувся, але... вирішив усе ж послухати. Невдовзі відчув, як по руці тече щось холодне і... повіки важчають. Я знову заснув. Але тепер... я знав правду.
Еліза
Я нервово ходила коридором, очікуючи, коли Сергій вийде. Чому? Звідки? Навіщо? Ці питання крутилися в мене в голові, наче намотані на якусь платівку, яку просто заїло.
Чому він так відреагував?
Звідки він знає, що я його мати? Звідки він міг таке знати?
Навіщо я йому збрехала... якби ж я знала. Я б сказала йому правду. Але... я настільки боялася наслідків, що вирішила збрехати, і... ось. Наслідки з'явилися.
Всередині все здригнулося, коли я пригадала, як Лев намагався вхопити повітря, коли я схилилася над ним. Як він різко говорив... Господи, він ніколи в житті мені не пробачить!
Двері нарешті відчинилися, і я кинулася до Сергія.
— Елізо, я ж просив, — сказав він, дивлячись на мене.
Я хитнула головою.
— Я не хотіла... я не знаю, як так вийшло, — прошепотіла я, і на очі знову навернулися сльози.
— Мені вдалося його заспокоїти, і я ввів снодійне. Добре, що в нього був просто напад, а не панічна атака. Однак до цього було недалеко. Зрозумій, він зараз надто чутливий, і його дуже легко вивести з рівноваги. Він крихкий, Елізо. В прямому сенсі. Я дозволю тобі залишитися, але якщо це повториться... ти підеш, і я не впущу тебе до нього, поки його стан повністю не стабілізується.