Розділ 19

Еліза

Минуло три дні... 

Здавалося, нічого не змінилося. Я все так само сиділа в кріслі біля його ліжка. Інколи заїжджали Остап із Дариною, навідувалися Арсен або Павло. Але це не скасовувало того факту, що Левові досі було погано. Кожен його легкий рух змушував мене завмирати в очікуванні.
Часом уночі він марив. Температура підскакувала — Сергій пояснював, що виснажений організм так бореться. Але найбільше мене краяв той факт, що в маренні він кликав мене. Завжди тільки мене. Як сказав пізніше Павло, так було з самого дитинства: він кликав, а я ніколи не приходила, розбиваючи його серце знову і знову. Це мучило мене... в зараз я тут, але він наче не чує мене. Я тримала його за руку, говорила з ним... У мене з’явилася майже хвороблива потреба постійно торкатися до нього. Арсен казав, це тому, що я намагаюся надолужити всі ті роки, коли не могла його обійняти.
Медсестри перетягнули в палату диван — впевнена, це було прохання Сергія, бо я навідріз відмовилася їхати додому. Моє життя звузилося до однієї точки: приміщення з цифрою «207» на дверях і ритмічного пищання апарата, що вимірював його пульс.
Надворі починало світати. Промінчики сонця пробивалися крізь шпарину в шторах. Мій погляд ковзнув по обличчю Лева. Його брови звично нахмурилися... і раптом я помітила, як вії затріпотіли. Справді затріпотіли.
Я підхопилася з дивана й схилилася над ним.
— Леве? — прошепотіла я.
Крізь маску вирвався важкий видих. Повіки ледь-ледь піднялися. Він кліпнув і знову нахмурився. Я глибоко вдихнула, серце закатало в ребра.
— Левеня...
Рука потягнулася до кнопки виклику, але в цю мить до палати тихо зайшов Сергій. Побачивши мої пальці біля пульта, він миттю все зрозумів і прискорив крок.
— Відійди трохи, — попросив він.
Я відступила. Сергій схилився над хлопцем. Погляд Лева був розфокусованим, каламутним, але він дивився.
— Хлопче, — тихо покликав Сергій. — Чуєш мене?
Погляд Лева повільно перемістився на лікаря. Губи під маскою ворухнулися, але не видали жодного звуку. Апарат поруч тривожно піскнув.
— Гаразд, не напружуйся. Я бачу, що ти мене чуєш. Дивися, я поставлю тобі кілька запитань. Постарайся відповісти: якщо «так» — кліпни один раз. Якщо «ні» — два. Домовилися?
Минула довга секунда, перш ніж повіки повільно опустилися один раз. Сергій полегшено всміхнувся.
— Добре. Я присяду поруч, щоб тобі не доводилося задирати голову.
Він присів біля ліжка. Я до болю зціпила долоні.
— Пам'ятаєш, як тебе звати?
Один кліп.
— Розумієш, де ти перебуваєш?
Пауза... Кліп. І одразу другий.
— Зрозуміло. Пояснюю: ти в лікарні.
Брови Лева зійшлися на переніссі, німе запитання «Чому?» застигло в очах. Сергій продовжив:
— Ти потрапив у важку аварію. Але не хвилюйся, зараз ти в безпеці.
Один кліп.
— Ти щось відчуваєш? Можливо, біль?
Один кліп.
— Це очікувано після такої операції. Ми вводимо знеболювальне, але воно не прибирає дискомфорт повністю. Це мине, обіцяю. Леве, зараз я торкнуся твоєї долоні. Спробуй її трохи стиснути. Якщо не зможеш — просто кліпни.
Сергій поклав свою руку на долоню Лева. Я бачила, як кінчики пальців сина затремтіли, ледь зігнулися... і безсило завмерли.
— Нічого страшного, — заспокоїв Сергій. — Я просто мав перевірити. Намагайся не рухатися і не нервувати. Все буде добре. Все повернеться до того, як було колись.
Лікар підвівся і перевірив монітор.
— Відпочинь, ти виснажений.
Лев кліпнув один раз і знову заплющив очі. Сергій кивнув мені, запрошуючи вийти в коридор.
— Що скажеш? — прошепотіла я, ледь зачинивши двері.
— Він прийшов до тями, Елізо. Це величезний крок. Але він слабкий, як немовля. У м’язах зовсім немає тонусу. Це наслідок травм і коми, з часом сила повернеться. Головне зараз — нуль емоцій. Серце треба берегти. Якщо захоче пити — просто змочуй губи. Ковтальний рефлекс може бути ще нестабільним.
Я кивнула, закарбовуючи кожне слово. Сергій уже розвернувся, щоб іти, але я зупинила його:
— Ти... ти сказав йому, що все буде як колись.
Сергій зупинився і серйозно подивився мені в очі.
— Все вже не буде як колись, Елізо. Його організм переніс катастрофу. Я сказав це лише для того, щоб він не панікував. Зараз стрес для нього — смертельний вирок.
Я важко видихнула. Брехня на благо життя. Я кивнула й повернулася до палати.