Розділ 10

Еліза

Я сиділа в кабінеті. Арсен сидів навпроти. Дарина та Остап були неподалік. На годиннику була дев’ята вечора. На столі переді мною стояло фото. Наше фото. Усміхнений Арсен та я в нашому будинку перед ялинкою, а маленькі Дарина та Остап поруч із нами. Наші посмішки були такими широкими, такими щирими.
Я нервово стукала пальцем по ручці, яку тримала в руці. На екрані ноутбука було відкрите фото із соціальної мережі. Фото Лева. Похмурий хлопець стояв біля Дмитра на одному з благодійних аукціонів...
— Мамо, ти хотіла нас бачити, але зараз мовчиш... Щось сталося? — я глянула на Остапа.
В горлі застряг важкий клубок. Що, як вони мене не зрозуміють? Не пробачать? Не вислухають? Остапові та Дарині вже по сімнадцять. Здавалося, вони достатньо дорослі, але зараз я відчувала такий страх... Ще вранці я б не подумала, що моя сім'я почне рушитися сьогодні ввечері. І головною причиною буду я та мої секрети.
— Мам? — тихо запитала Дарина.
Я відкрила рот, але не знала, як почати. «У вас є старший брат»? Чи почати розповідь із самого початку?
— Остапе, Дарино. Ви вже дорослі, — почав Арсен, і я вдячно глянула на нього. — Ми з вашою мамою шалено любимо вас. І вона вас любить, я впевнений у цьому, однак... у вас є брат.
Арсен повернув голову до мене, і я ледь помітно всміхнулася.
— Тобто? Мама вагітна? — ошелешено запитав Остап, і я бачила, як на його обличчі починає з'являтися радість.
— Ні, — сказала я. — У вас уже є старший брат.
— Старший? — перепитала Дарина.
Я опустила голову і заплющила очі. Коли знову підняла погляд, він зіткнувся з обличчям на екрані ноутбука...
— Коли мені було вісімнадцять... я почала навчатися на юридичному факультеті. Там був один хлопець... він мені шалено подобався. Я закохалася в нього. Він здавався турботливим, романтичним. Вже наприкінці другого семестру він освідчився, і я... погодилася.
— Ти вийшла заміж у вісімнадцять? — перепитав Остап. — Це був наш тато?
Я важко проковтнула слину.
— Це був не ваш батько. Той чоловік... перший місяць усе здавалося неймовірним. У нього були статки, що залишилися від батька, влада... Я кохала його, і здавалося, він мене також. Але одного вечора він прийшов додому п'яним і... йому не сподобалася вечеря, яку я приготувала. Він ударив мене...
Дарина зойкнула, а я глибоко вдихнула. Відчувала: якщо замовкну хоча б на дві хвилини, то вже не знайду сил продовжити.
— Зранку він вибачився... Я, дурна, повірила, що це більше не повториться. Але він змінився. Це траплялося дедалі частіше. Він перетворювався на якогось монстра.Постійно повторював, що зі мною щось не так. Що йому потрібен спадкоємець, а я... не можу його дати. Одного вечора він прийшов дуже п'яним. Спочатку побив мене, а потім зв'язав і...
Я заплющила очі, руки стиснулися в кулаки. Арсен підвівся, і невдовзі біля мене з'явилася склянка води. Я взяла її тремтячими руками і зробила кілька ковтків.
— Він зґвалтував тебе... — прошепотіла Дарина, і я кивнула, схлипнувши.
— Наступного ранку я втекла до Артема, свого брата. Подала заяву на розлучення. Думала, він як суддя довго мене не відпускатиме, але він підписав папери, і за місяць нас розлучили. Я покинула університет. Брат влаштував мене на роботу — він працював на «швидкій». Він допоміг мені пережити той жах. Мої батьки померли, і в мене не залишилося нікого, крім нього. Я була щаслива, що все нарешті налагодилося. А потім мене почало нудити. Жахливо. Я думала, що отруїлася чимось, пила пігулки, але це тривало занадто довго. Почала постійно втомлюватися. Артем змусив мене здати аналізи. Одного дня ми поїхали на виклик... і мене знудило просто в машині. Брат налякався. Ми повернулися до лікарні. Лікар підійшов такий радісний... Сказав, що це не отруєння.

 Я була вагітна.
Остап видихнув, а я міцно стиснула губи.
— Це була його дитина. Цього монстра. Жорстокого і бездушного чоловіка... Мене від однієї думки, що всередині мене його частинка... просто вивертало. Я хотіла зробити аборт, але лікар сказав, що пізно. Вже йшов другий місяць. Це було ризиковано, а лікарка була молодою і категорично відмовилася. Я наче здуріла...
Я важко проковтнула спогади. Пальці до болю стиснули склянку.
— Я намагалася спровокувати викидень. Пила якісь таблетки, читала в інтернеті, чого не можна робити при вагітності, і... робила все навпаки. Двічі потрапляла до лікарні з загрозою, але цього не сталося. Це вбивало мене. Я не розуміла, як його позбутися. Нічого не діяло: ані пігулки, ані пересування важких меблів... нічогісінько. Він був упертим. Жахливо впертим. А одного дня... я зірвалася. Це був уже третій місяць. Я пішла у ванну. Взяла ніж...
Арсен заплющив очі — я вловила цей рух, але все одно прошепотіла продовження:
— Думала, якщо вдарю ним у живіт, то... вб'ю і його.
— Ти знала, що це буде хлопчик? — запитала Дарина.
Я похитала головою.
— Я не знала напевно, але відчувала, що це він. Я ненавиділа цю дитину. Бо це була його дитина. Я не хотіла приносити у світ частину того чудовиська. А дитина трималася за життя. Я зірвалася... Так мене брат і знайшов.
— Ти... справді вдарила себе ножем? — запитав Остап.
Я глянула на нього. Очі наповнилися слізьми, адже тільки зараз, через стільки років, я до кінця усвідомлювала, наскільки дурною та відчайдушною була тоді.

P.S: Не забувайте про зірочки та коментарі🙃Для авторів це шалено важливо❤️