"Полуденна спека та повернення під прохолодну стріху"

Сонце невблаганно підіймалося до самого зеніту, і лагідне ранкове тепло непомітно змінилося важкою, густою південною спекою. Золотавий пісок під ногами прогрівся настільки, що ступати на нього босоніж ставало дедалі важче — він обпікав шкіру, змушуючи Мію кумедно підстрибувати на місці й шукати порятунку на вологому краю прибою. Навіть легкий морський бриз, який донедавна так приємно освіжав обличчя, тепер здавався гарячим і сухим.
Надя подивилася на годинник на своєму телефоні, а потім на плечі Андрія та Мії. Попри товстий шар сонцезахисного крему, який вона так ретельно наносила годину тому, шкіра рідних уже злегка порожевіла. Як досвідчений педагог, вона чудово знала, що з полуденним сонцем жартувати не можна, і найгарячіші години з дванадцятої до четвертої краще перечекати в безпечному затінку.
— Ну що, мої любі будівельники, — Надя підвелася з рушника й почала струшувати сухий пісок зі спідниці свого сарафана. — Наше піщане королівство побудоване, оборонні вали міцні, але королю й принцесі пора на обідній відпочинок. Сонце стає занадто злим.
— Ну ма-а-амо, ще зовсім трошечки! Дивись, яка фортеця! — спробувала заперечити Мія, яка якраз намагалася прокопати додатковий таємний хід під головною вежею.
— Мама має рацію, сонечко, — лагідно, але твердо підтримав дружину Андрій. Він підвівся, важко зітхнувши від раптової втоми в м'язах після активної роботи лопаткою. Його спина, хоч і почувалася значно кращою після ранкового масажу в санаторії, все ж вимагала відпочинку. — Якщо ми зараз не підемо, то завтра замість пляжу будемо сидіти в номері й мазатися сметаною. А наше королівство нікуди не дінеться — дельфінчик пригляне за ним до вечора.
Мія трішки надула губки, але сперечатися з татом не стала. Вона акуратно поставила блакитного надувного дельфіна на вершину найбільшої піщаної башти, наче справжнього вартового, і взялася допомагати збирати іграшки. Андрій швидко й звично згорнув великі махрові рушники, кілька разів струсивши їх від дрібних піщинок, і склав усе у важку пляжну сумку. Надя перевірила, чи не забули вони мушлі, які Мія так ретельно відбирала для своєї домашньої колекції на підвіконні.
Дорога назад, угору по широкій тінистій алеї, здавалася трохи довшою — давалася взнаки втома від купання та активних ігор на свіжому повітрі. Мія вже не бігла попереду, а слухняно йшла поруч із мамою, міцно тримаючи її за руку й ледь встигаючи переставляти ноженята в рожевих босоніжках. Навколо панувала справжня полуденна сієста: вулиці приморського сектору майже вимерли, відпочивальники сховалися в тіні веранд, а повітря було густим від пахощів розігрітої на сонці лаванди та хвої.
Коли Андрій нарешті набрав тризначний код на знайомих кованих воротах, дворик Олексія зустрів їх блаженною, рятівною прохолодою. Розлогий горіх надійно закривав усю територію від палючих променів, залишаючи на зеленій траві глибокі темні тіні. На літній кухні було тихо — сусіди теж розійшлися по своїх кімнатах на обідню перерву.
У їхньому номері на другому поверсі панував приємний сутінок завдяки щільно закритим шторам. Надя першим ділом відправила Мію та Андрія у ванну, щоб змити залишки солоної морської води та липкого піску. Поки у ванній кімнаті з червоною плиткою шумів душ, Надя дістала з холодильника прохолодний курячий бульйон, який вона завбачливо приготувала ще вранці.
Гарячий, ароматний суп після кількох годин на пляжі здався їм справжнім порятунком. Вони обідали прямо в номері, за невеликим столиком біля балконних дверей. Мія, яка ще пів години тому запевняла, що зовсім не втомилася, тепер буквально засинала над тарілкою, повільно опускаючи ложку.
— Ну все, мандрівнице, марш у ліжко, — посміхнулася Надя, допомагаючи доньці влягтися на її розкладному ліжку.
Ледве голова Мії торкнулася прохолодної подушки, а пальчики обхопили м’якого плюшевого ведмедика, як дівчинка поринула в глибокий, здоровий дитячий сон. Андрій теж приліг на велике ліжко поруч, витягнувши втомлені ноги й миттєво заплющивши очі під заспокійливий шурхіт листя за вікном. Надя тихо прикрила балконні двері, сіла в крісло й нарешті дістала телефон. У кімнаті запанував той самий солодкий, затишний спокій, який буває лише під час справжньої сімейної відпустки, коли всі турботи світу залишаються десь далеко за порогом.