"Золотий прихисток"

Ступивши на м'який, підігрітий липневим сонцем пісок, родина миттєво відчула, як змінюється темп усього навколо. Тут ніхто нікуди не поспішав. Андрій упевнено взяв на себе обов'язки голови сімейства та організатора їхнього маленького табору. Оглянувши узбережжя досвідченим поглядом, він вибрав ідеальне місце — трохи далі від галасливої лінії води, де пісок був сухішим і чистішим, але достатньо близько, щоб море залишалося прямо перед очима.
Андрій опустився на коліна й почав дбайливо розправляти великі махрові рушники. Він ретельно розгладжував кожну складочку своїми великими долонями, притискаючи краї камінцями, щоб легкий морський бриз не підіймав тканину. Поруч він акуратно поставив пляжну сумку Наді та виставив нове яскраве Мієне відерце разом із лопаткою та різнокольоровими пасочками, які так заклично виблискували на сонці.
Тим часом для Наді почалася найвідповідальніша частина їхнього виходу — захист дитини від палючих південних променів. Як професійний педагог, вона знала, наскільки підступним може бути перше одеське сонце, тому діяла безкомпромісно.
— Міє, стій спокійно хоча б одну хвилиночку, — лагідно, але наполегливо попросила Надя, тримаючи в руках помаранчевий флакон із сонцезахисним кремом.
Мія тупцяла на місці від нетерпіння. Вона вже вдягла свій легенький світлий сарафанчик із кумедними вишеньками та солом’яний капелюшок, який захищав її оченята. В руках дівчинка міцно стискала свого величезного блакитного надувного дельфіна. Іграшка була настільки великою, що майже повністю закривала малу, і Мія знемагала від бажання прямо зараз побігти з ним до лагідних зелених хвиль, що шуміли зовсім поруч.
— Ну ма-а-амо, море ж чекає! Подивись, який дельфінчик хоче плавати! — благально тягнула дівчинка, кумедно зморщивши носик.
— Дельфінчик зачекає, поки його капітан не буде повністю готовий, — посміхнулася Надя.
Вона налила на долоню порцію густого, білого крему, що миттєво розлив навколо солодкуватий аромат кокоса й тропічних квітів — цей запах тепер назавжди асоціюватиметься у них із початком відпустки. Надя почала дбайливо, акуратними круговими рухами розтирати крем по засмаглих плечиках доньки, по її спині та маленьких ручках. Мія крутилася, лоскотала маму, а Андрій, сидячи поруч на рушнику, з теплою посмішкою спостерігав за цією чисто жіночою метушнею.
Коли з плечима було покінчено, Надя змусила Мію повернутися обличчям і акуратно намазала їй носик та щоки.
— Ну все, тепер ти під надійним захистом, — Надя закрила флакон і задоволено поправила солом'яний капелюх на голові доньки. — Тепер можна й про море подумати.
Мія радісно вигукнула, міцніше перехопила свого надувного друга й подивилася на батька, чекаючи на його команду. Андрій підвівся з рушника, обтрусив руки від піску й подивився на дружину, ніби питаючи дозволу. Надя кивнула, сідаючи на свій рушник і підставляючи обличчя під широкі криси власного капелюха. Головні побутові турботи залишилися позаду, табір було облаштовано, і попереду на них чекало те, заради чого вони проїхали сотні кілометрів.