"Повернення та несподівана радість'

Стрілка настінного годинника на літній кухні повільно наближалася до одинадцятої, коли знизу знову почувся знайомий брязкіт вхідних воріт. Мія, яка саме викладала на великому дерев'яному столі складні візерунки з учорашніх одеських камінців, миттєво кинула своє заняття. Вона нагострила вушка і, закричавши на всю кухню: «Тато прийшов!», стрімголов кинулася до виходу на подвір’я.
Надя посміхнулася й пішла слідом за донькою, витираючи руки рушником. Андрій заходив у двір упевненим, бадьорим кроком. Попри те, що він щогодини проходив серйозні медичні процедури, вигляд у нього був дивно посвіжілий і відпочилий. Від нього ледь вловимо пахло якимись аптечними травами та специфічним мінеральним ароматом лікувальних грязей, але головне — на його обличчі більше не було тієї загнаності, яка так лякала Надю вдома.
Проте найбільше увагу Мії привернуло те, що тато тримав у руках. За його спиною ховався великий, яскравий паперовий пакет із місцевого приморського магазинчика.
— Тату! А що це у тебе? Це мені? — Мія буквально підстрибувала на місці від нетерпіння, намагаючись зазирнути за його спину.
— Ану, заплющ очі й підстав долоньки, — загадково промовив Андрій, присідаючи перед донькою на коліна.
Мія слухняно заплющила очі, затамувавши подих. Андрій обережно дістав із пакета великий, об'ємний набір для гри в піску — там було величезне яскраво-жовте відерце у формі замкової вежі, велика зручна лопатка, сито для просіювання гальки та ціла купа різнокольорових пасочок у вигляді дельфінів, морських зірок і корабликів. Окремо він витягнув красиву надувну іграшку-дельфіна, з якою можна було плавати на воді.
— Відкривай! — дозволив батько.
Подвір’я гостьового будинку миттєво прокинулося від дзвінкого, несамовитого крику радості. Мія схопила відерце, почала розціловувати тата в обидві щоки й одразу жходилася розкладати нові іграшки прямо на зеленій траві біля лавандової клумби.
Надя підійшла ближче, схрестивши руки на грудях. Всередині неї знову хитнулися суперечливі почуття. З одного боку, бачити щасливу дитину було неймовірним задоволенням. З іншого — в її голові миттєво увімкнувся режим вихователя й жорсткого фінансового контролера. Вона ж просила не тринькати гроші.
— Андрію, це, звісно, дуже красиво... — тихо, щоб не псувати дитині свято, почала вона. — Але ми ж домовлялися. Навіщо було витрачатися в перший же день? У нас і так бюджет розписаний.
Андрій підвівся, вирівняв спину (яка, здається, після масажу дійсно почала боліти менше) і м'яко взяв Надю за лікоть, відводячи на крок у бік від дитини.
— Надь, не сердься, будь ласка, — спокійно й тихо відповів він, дивлячись їй прямо в очі. — Я купував це не з тих грошей, що на життя чи на житло. Мені хлопці з частини, коли дізналися, що я їду з малою, скинулися невеликим бонусом «на гостинці для Мії». Сказали, щоб дитина на морі мала все найкраще. Я просто зайшов у магазинчик біля санаторію і вибрав те, на що вона вчора так дивилася у потязі. Це повністю закрита стаття витрат, чесно.
Надя уважно подивилася на чоловіка. В його голосі не було фальші — лише щире бажання зробити приємне своїй родині й хоч трохи загладити ту провину, що важким каменем лежала на його серці. Побачивши, як Мія вже намагається надувати дельфіна, кумедно надуваючи щоки, Надя здалася. Тяжкий захисний бар'єр всередині неї остаточно розтанув.
— Добре, — зітхнула вона, і на її губах з’явилася тепла, легка посмішка. — Дякую. Набір справді чудовий, їй якраз такого не вистачало для піску. Ну, розповідай, як лікарі? Не мучили тебе?
— Ой, Надь, там такий професор солідний! — захоплено почав Андрій, супроводжуючи слова активною жестикуляцією. — Поклали мене на ці грязі — гарячі, специфічні, але спину відпустило миттєво. Потім був такий масаж, що я думав, у мене всі хребці заново перебрали. Лікар сказав, що м'язи були затиснуті від постійного носіння нашого важкого спорядження на виїздах, але за п'ятнадцять днів вони мене на ноги поставлять так, що бігатиму як у двадцять років.
— От і добре, — кивнула Надя, відчуваючи щиру полегшення за його здоров'я. — Лікування — це зараз твій головний обов'язок. А сніданок твій, до речі, чекає на кухні. Ми з Мією омлет приготували і грінки, так що йди їж, бо нам ще треба збиратися.
— Я швидко! Одна нога тут, інша там! — бадьоро відчеканив чоловік і майже підтюпцем побіг на літню кухню, де все ще пахло гарячим вершковим маслом.
Надя повернулася до Мії, яка вже розкладала пасочки назад у пакет, готуючись до головної події дня. Напруга, яка місяцями отруювала їхні сімейні вечори, кудись безслідно зникала під цим лагідним одеським сонцем. Вони нарешті почали діяти як одна команда. Попереду був обід, і тепер вони точно знали, що цей день принесе їм багато піску, теплої води та перших справжніх морських замків.