"Перший ранок та нові збори"

Ранкове сонце пробилося крізь щільні штори номера рівно о сьомій тридцять. Надя розплющила очі від того, що кімната почала стрімко наповнюватися м'яким золотавим світлом. Після вчорашньої ситної вечері та міцного сну під заколисуючий шум прибою вона почувалася неймовірно відпочилою — вперше за останні кілька місяців у неї не боліла голова, а на душі було дивно спокійно.
Вона повернулася на бік і побачила, що Андрій уже не спить. Чоловік сидів на краєчку ліжка, намагаючись рухатися якомога тихіше, щоб не розбудити маленьку Мію, яка все ще солодко сопіла на своєму додатковому лінечку, міцно обійнявши плюшевого ведмедя. На підвіконні рівним рядочком виблискували вчорашні одеські камінці, нагадуючи про те, що дикий берег їм не наснився.
— Прокинулася? — пошепки запитав Андрій, помітивши рух дружини. Він уже був одягнений у легку спортивну майку та шорти, а в руках тримав свій рушник і ту саму товсту медичну книжку з печатками.
— Так, — так само пошепки відповіла Надя, підводячись на лікті. — Уже збираєшся?
— Ага, без десяти вісім. Треба бігти, бо лікар попереджав, що запізнюватися на перші процедури не варто — там графік жорсткий, усе розписано по хвилинах. Грязі, потім масаж, потім фізіотерапія. Якраз до одинадцятої впораюся й одразу назад, до вас.
Надя підвівся з ліжка, накинула легкий халат і підійшла до чоловіка. Вона дбайливо поправила комірець його спортивної кофти, яку він накинув на плечі від ранкової прохолоди. Це був простий, майже механічний жест, але Андрій замер на мить, вдячно подивившись їй в очі. У цьому погляді не було колишнього страху — лише тверде рішення дотриматися свого слова.
— Не поспішай, роби все ретельно. Спина — це головне, — тихо напутствовала вона. — А ми з Мією поки спустимося вниз, розвідаємо обстановку на літній кухні при денному світлі й приготуємо щось на сніданок. Як повернешся — будемо всі разом вирішувати, куди підемо сьогодні.
— Домовилися, — Андрій усміхнувся, нахилився і легенько поцілував її в щоку. Надя не відсторонилася. Цей поцілунок пахнув свіжістю ранкової Одеси та надією.
Чоловік тихо повернув ключ у замку й вислизнув із номера. Надя підійшла до вікна й прочинила скляні двері на балкон. Знизу миттєво дохнуло дивовижним, прохолодним повітрям. Сад Олексія вмивався ранковою росою: велике листя горіха блищало на сонці, лаванда вздовж доріжок пахла просто неймовірно, а десь далеко, за лінією дахів приватного сектору, знову почувся крик перших чайок.
Надя повернулася в кімнату й сіла на край ліжка Мії. Дівчинка кумедно зморщила носик, закрутилася під ковдрою і повільно розплющила свої великі очі.
— Мамусю... — сонно простягнула вона, потягуючись усім тілом. — А тато вже пішов лікувати спинку?
— Пішов, сонечко. Скоро повернеться, — Надя погладила доньку по шовковистому волоссю. — Ну що, маленька мандрівнице, вставай. Нас чекає велика літня кухня, смачний сніданок і цілий новий день в Одесі. Ходімо вмиватися!
Мія миттєво скинула ковдру і схопилася на ніжки. Попереду був їхній перший повноцінний день відпустки, і Надя відчувала, що цей ранок приніс із собою щось дуже хороше й правильне для всієї їхньої родини.