"Чоловічі справи та перші хвилини спокою"

Поки Надя оглядала кімнату, Андрій упевнено перехопив ініціативу. Він дістав гаманець і розрахувався з Олексієм прямо в номері — і за проживання, і за машину, яка так вчасно забрала їх із галасливого перону. Надя стояла трохи осторонь і просто спостерігала за цим процесом. Вона помітила, як чоловік намагається діяти чітко й самостійно, ніби цим жестом хотів показати, що побутові та організаційні витрати цієї поїздки — повністю на ньому, і їй нема про що хвилюватися.
Перерахувавши купюри, Олексій сховав їх до кишені й дістав із блокнота невелику картку з підказками.
— Ось, тримайте, — керуючий передав Андрію папірець. — Тут тризначний код від вхідних воріт, щоб ви могли повертатися в будь-який час і ні від кого не залежати. І паролі від бездротового інтернету — вайфай чудово ловить і на першому, і на другому поверсі, так що зв'язок буде всюди. Відпочивайте.
Коли Олексій пішов, Андрій почав квапливо переодягатися з дорожнього одягу. Поїздка в Одесу взагалі стала можливою саме завдяки йому: по роботі в ДСНС чоловікові виділили направлення на реабілітацію в місцевому санаторії. Вони довго зважували всі «за» і «проти», але зрештою вирішили, що це ідеальний шанс поїхати всією родиною, поєднати його лікування з довгоочікуваним відпочинком на морі й подарувати Мії справжнє літо.
— Надь, я побіжу, бо мені на певну годину треба з'явитися в санаторії, оформити документи й пройти перших лікарів, — озвучив Андрій, застібаючи ремінь. — Не сумуйте тут без мене, я постараюся швидко.
Як тільки за чоловіком зачинилися двері, в кімнаті нарешті зникла та легка напруга, яка мимоволі виникала між ними в закритому просторі. Надя глибоко вдихнула і взялася за сумки. Повільно, річ за реччю, вона почала розкладати їхній одяг на полиці місткої шафи. Мія тим часом умостилася на своєму новому ліжку, розглядаючи крізь прочинені двері балкона верхівки дерев.
Коли з валізами було покінчено, Надя відчула, що організм після тринадцяти годин під стукіт коліс вимагає нормального сніданку. Йти на спільну кухню вниз їй зараз просто не хотілося — прагнулося побути в тиші. Скориставшись електрочайником, який так вчасно стояв у кутку кімнати, вона запарила в глибоких тарілках запашну вівсяну кашу, нарізала бутерброди з сиром і зробила для Мії солодкий чай. Собі ж Надя заварила міцну, ароматну каву.
Взявши своє гаряче горнятко, Надя вийшла на просторий балкон. Вона сіла в плетоване крісло, закинула ногу на ногу й зробила перший ковток. Знизу долинав тихий шелест листя, десь далеко кричали одеські чайки, а в повітрі стояв такий густий запах моря, що здавалося, до нього можна доторкнутися рукою. Кава приємно обпікала, і Надя вперше за останні тижні відчула, що її думки нарешті стають легкими. Вона була тут, в Одесі, і попереду на них чекало море.