"Ранкова зустріч"

Будильник пролунав о шостій ранку. Надя розплющила очі й миттєво згадала події вчорашнього вечора. Попри тривожний сон, вона почувалася дивно бадьорою. Швидко вмилася, зібрала волосся у звичний охайний хвіст і вдягла свою улюблену світлу блузку. Сьогодні вона мала бути взірцем для молоденької Олесі Михайлівни.

На кухні вже кипів чайник, коли Надя почула знайомий звук під вікном — машина. Андрій повернувся зі зміни. Вона завмерла на мить із горнятком у руках. Ключ у замку повернувся тихо, ніби він не хотів нікого розбудити. Андрій зайшов у коридор, важко зітхнув і зняв кашкет. Він виглядав виснаженим: плечі опущені, під очима темні кола від безсоння. Побачивши Надю на кухні вже повністю зібраною, він зупинився.

— Ти вже встала? — голос був хрипким.
— Мені на роботу, Андрію, — спокійно відповіла вона, не відводячи погляду. 
— Сніданок на столі, кава ще гаряча.

Він пройшов на кухню і сів на стілець, навіть не знявши робочу форму. Погляд його впав на порожні судки, які він вчора забрав.
— Дякую за їжу. Було смачно.

Надя лише кивнула. Вона бачила, що він хоче щось сказати — можливо, виправдатися чи знову почати розмову про кредити, але вона не дала йому цієї можливості.

— Мені пора. Мія ще спить, Сабіна зайде через пів години, щоб побути з нею, поки ти відпочиватимеш.

Вивівши велосипед на подвір'я, Надя з полегшенням вдихнула ранкове повітря. Дорога до школи пролетіла непомітно. Коли вона зайшла до кабінету, Олеся Михайлівна вже чекала на неї. Вона зосереджено гортала плани, які Надя надала їй учора.

— Доброго ранку, Надіє Вікторівно! — Олеся щиро всміхнулася. 

— А я вирішила прийти раніше, щоб усе ще раз перевірити. Знаєте, ваші плани — це просто знахідка!

Поки діти ще збиралися, Олеся підійшла ближче до Наді й напівпошепки почала розповідати останні плітки, які встигла почути у виховательській про можливі перевірки та плани завуча. Надя зупинилася і твердо перебила молоду колегу:

— Олесю Михайлівно, давайте домовимося: тримайтеся від пліток подалі. Обходьте таких людей стороною. Вони лише забирають енергію. Наша робота — тут, у класі, а не в чужих розмовах.

Дівчина помітно зніяковіла, але вдячно кивнула. Настав час для режимних моментів — сніданку та гігієни. Надя спостерігала, як Олеся намагається організувати дітей біля умивальників. Це була виснажлива праця: кожному допомогти, за кожним простежити, щоб рушники були на місцях, а комірці сорочок — чистими.

— Ви добре справляєтеся, — підбадьорила її Надя, коли вони на хвилину зупинилися в їдальні. 

— Пам’ятайте, охайний вигляд дитини — це ваше обличчя як вихователя. Раїса Василівна першим ділом дивиться на дисципліну в побуті.

У цей момент телефон у кишені Наді завібрував. Вона відійшла на крок і глянула на екран. Повідомлення було від Андрія:

«Сабіна прийшла, я лягаю спати. Надю, нам треба поговорити ввечері. Не втікай від розмови, будь ласка».

Надя повільно сховала телефон назад. Серце кольнуло, але вона лише випрямила спину і повернулася до дітей. Зараз вона не Надя, яка боїться боргів. Вона — Надія Вікторівна, і в неї попереду цілий день відповідальної роботи.

Вечір настав швидше, ніж Надя того хотіла. Весь день у школі вона була максимально зосереджена на роботі, допомагаючи Олесі Михайлівні опанувати тонкощі прогулянки та вечірнього туалету дітей. Але що ближче вона під’їжджала до дому, то важчим ставало повітря.