«Кіно не про нас»

Ніч опустилася на село тихо й непомітно, принісши з собою довгоочікувану прохолоду. Коли Сабіна пішла, у домі запанувала незвична тиша. Мія, набігавшись за день, заснула майже миттєво. Надя ще раз зазирнула до дитячої кімнати, поправила ковдру доньці й тихо зачинила двері.

Вона залишилася наодинці зі своїми думками. Робити щось корисне не було сил — хотілося просто вимкнути цей нескінченний потік тривог про кредити та непевне майбутнє. Надя пройшла у вітальню, ввімкнула телевізор і почала гортати канали, поки не натрапила на стару мелодраму. Вона вмостилася на дивані, підтягнувши коліна до підборіддя і загорнувшись у плед.

На екрані розгорталася чужа історія: яскраві кадри, гарні актори та проблеми, які в кінці фільму обов’язково мали вирішитися щасливо. Надя спостерігала за героями, але мимоволі шукала паралелі зі своїм життям. Коли у фільмі чоловік зізнався дружині у великій таємниці, Надя відчула, як серце знову боляче стислося.

— Якби ж то в житті все було так просто, як у кіно, — прошепотіла вона.

Раптом на столику завібрував телефон. Це було повідомлення від Сабіни:

«Надюш, забула сказати. Там у дверцятах холодильника я залишила тобі шоколадку. Сама не з’їж, поділися з Мією, але краще залиш собі — тобі зараз треба ендорфіни. Добраніч!»

Надя всміхнулася. Сабіна завжди відчувала, коли підтримка була потрібна найбільше. Вона пішла на кухню, знайшла шоколадку й повернулася до телевізора. Смак гіркого шоколаду трохи заспокоював, але фільм уже не здавався таким цікавим. Надя вимкнула його, не дочекавшись фіналу. Її власне життя було набагато складнішим за будь-який сценарій.

Вона підійшла до вікна. Над селом розкинулося безкрає зоряне небо. Десь там, на зміні, зараз був Андрій. Можливо, він теж зараз не спить і думає про те, як вони дійшли до цієї межі?

Ця ніч була їй потрібна. Ніч тиші та усвідомлення того, що попри все, вона тримається. Надя лягла в ліжко, яке здавалося завеликим без чоловіка. Заплющуючи очі, вона дала собі слово: що б не приніс завтрашній ранок і повернення Андрія, вона зустріне це з холодною головою.

Надя притиснулася лобом до холодного скла. Її погляд упав на сад, де в місячному світлі виднілися обриси кущів лаванди, яку вона так дбайливо висаджувала. Все навколо здавалося стабільним і незмінним, але всередині неї все перевернулося.

Вона раптом згадала про поїздку в Одесу. Це мало бути їхнє свято, нагорода за важкий рік. Вона вже уявляла, як Мія вперше побачить велику воду, як вони будуть гуляти набережною... А тепер кожна думка про море віддавала гіркотою. «Чи маю я право на цей відпочинок, коли над нами висять борги? — питала вона себе. 

— Чи зможу я там просто дивитися на хвилі, не думаючи про те, скільки коштує кожна хвилина цього спокою?»

Надя відійшла від вікна і почала повільно ходити по кімнаті. Вона зупинилася біля дзеркала і придивилася до свого відображення. Втомлені очі, але в них — нова іскра. Сьогоднішній день у школі, зустріч із Олесею, впевненість у власних силах... все це підказувало їй, що вона більше не та слабка жінка, яку можна просто поставити перед фактом.

Вона дістала з шафи свою дорожню сумку. Поки що вона просто поставила її на підлогу, не збираючи речей. Це був символ. Символ того, що вона готова до руху — чи то в Одесу, чи то в нове життя, де вона сама розпоряджатиметься своєю долею.

Надя нарешті лягла в ліжко, яке здавалося завеликим без чоловіка. Вона вкрилася ковдрою до самого підборіддя, відчуваючи, як нічна прохолода заспокоює розпашіле обличчя. Заплющуючи очі, вона дала собі слово: що б не приніс завтрашній ранок і повернення Андрія, вона не дасть себе зламати. Вона зустріне його не зі сльозами, а з питаннями, на які він нарешті муситиме відповісти.

Ніч нарешті взяла своє, і Надя заснула тривожним, але глибоким сном, у якому їй снилося море — велике, шумне і нарешті вільне від таємниць.