​«Крихка ідилія»

Ранок суботи розпочався не з аромату кави, а з наполегливого деренчання телефону на тумбочці. Надя розплющила одне око і глянула на екран — Зінаїда Олегівна. На годиннику було лише близько восьмої ранку. Вона зітхнула, намагаючись не розбудити Андрія, і тихо відповіла:

— Алло, мамо?
— Ой, доню, ви що, ще спите? — пролунав у слухавці бадьорий голос матері. — А я тут уже на ногах! Хотіла до тебе заскочити на каву, посидіти трішки. Ти як, не проти?

Надя посміхнулася. Мама жила неподалік, і хоча іноді її енергія була надмірною, Надя знала: без батьківської допомоги їм з Андрієм було б набагато важче. Зінаїда Олегівна обожнювала Мію і завжди була готова підставити плече, коли шкільні справи затягували Надю допізна.

— Добре, мамо, приїжджай, — відповіла вона, остаточно проганяючи залишки сну. — Якраз каву поставимо.

Поклавши слухавку, Надя ще кілька хвилин полежала, насолоджуючись тишею. Субота обіцяла бути спокійною, хоча вона розуміла, що мама навряд чи приїде просто на каву. У селі новини розліталися швидше за вітер, і Зінаїда Олегівна, напевно, вже щось чула про «нову Надію Вікторівну» в яскравій помаді.

Надя встала, накинула халат і пішла на кухню. Потрібно було встигнути прибрати сліди вчорашнього «бенкету» з нагетсами та колою, поки мама не почала свою лекцію про корисне харчування. Вона відчувала себе спокійною і сильною — вчорашній вечір з родиною наповнив її тією впевненістю, яку не зможе похитнути навіть найсуворіша перевірка чи найгостріший язик сусідки.

— Привіт, доню! — бадьоро промовила Зінаїда Олегівна, щойно Надя відімкнула двері. Мама внесла з собою аромат свіжого ранкового повітря та звичну домашню суєту.

— Привіт, мамо. Проходь, — Надя посміхнулася, впускаючи її до кухні.

За кілька хвилин вони вже сиділи за столом. Надя зробила перший ковток гарячої кави, відчуваючи, як приємне тепло розливається по тілу.

— Як ви? Що нового? — запитала мама, уважно розглядаючи доньку.

— Та все як завжди, мамо, — спокійно відповіла Надя, навмисне не згадуючи про вчорашні баталії в школі. Вона хотіла, щоб ця субота залишилася чистою від робочих проблем. — Ви як? Як тато? Чим збираєтеся займатися? Як Сабіна?

Зінаїда Олегівна зітхнула, але якось по-доброму.

— Та Сабіна ще спить! Вчора десь гуляла, а потім до пізньої ночі в телефоні сиділа, очей не стуляла. Молодь, що з неї візьмеш… Тато твій уже на подвір’ї щось майструє, здається, собакам їсти варить у літній кухні. А я от хочу зайнятися пранням та приготувати щось смачне на обід.

Мама поставила чашку на блюдце і лагідно глянула на Надю.

— Слухай, доню, якщо тобі потрібно кудись відлучитися чи просто хочеться відпочити, то Сабіна може прийти до Мії посидіти. Або ми можемо забрати малу до себе. Вона ж, ти знаєш, обожнює з дідусем гратися, він для неї — найкраща компанія.

Надя відчула вдячність. Ця пропозиція була дуже вчасною. Можливо, це саме той шанс для них із Андрієм — побути просто вдвох, без побуту та обов’язків, і нарешті обговорити ті самі плани, про які вона мріяла під час вечірнього відпочинку.

— Дякую, мамо. Це було б дуже доречно, — відповіла Надя, і в її голові вже почав вимальовуватися план ідеальної суботи.
Коли Мія нарешті прокинулася й солодко потягнулася у своєму ліжку, Надя розповіла їй про мамину пропозицію. Очі дівчинки миттєво засіяли від захвату.

— Так! Я хочу до дідуся! — вигукнула вона, підстрибуючи на місці. — Ми з ним будемо будувати величезні вежі з конструктора, а потім грати в принцес моїми ляльками. Дідусь завжди погоджується бути королем!
Надя засміялася, уявляючи свого серйозного батька в ролі казкового короля.

— Добре, донечко, — посміхнулася вона, поправляючи розпатлане після сну волосся Мії. — Але спочатку нам потрібно добре поснідати, вмитися і зробити гарну зачіску. А потім я відвезу тебе на велосипеді.
Мія миттю зірвалася з ліжка, але раптом зупинилася:

— Мамо, а можна я візьму з собою деякі іграшки? Ну, щоб принцесам не було сумно в дорозі?
— Звісно, бери, — лагідно відповіла Надя. — Вибирай найулюбленіші, і будемо збиратися.

Ранок у домі наповнився приємною метушнею. Поки Надя заплітала Мії косички, вона відчувала, як усередині розливається спокій. Ця поїздка на велосипеді була для неї не просто способом доставити доньку до батьків, а можливістю ще трохи побути на свіжому повітрі, відчути вітер у волоссі й остаточно залишити всі робочі тривоги десь далеко позаду.

Андрій, спостерігаючи за своїми дівчатами, підійшов до Наді й обережно обійняв її за талію.
— Значить, у нас буде кілька годин тільки для нас двох? — тихо запитав він, заглядаючи їй в очі.

— Схоже на те, — відповіла вона з таємничою посмішкою.
Мія вибігла на подвір’я, вихваляючись перед дідусем повним пакетом іграшок. Зустріч була гамірною та радісною: Сабіна, яка нарешті прокинулася, бабуся Зінаїда та дідусь, який вже розкладав на веранді деталі великого конструктора.

— Мамо, Мія поснідала, але не дуже охоче, — стиха мовила Надя, передаючи доньку бабусі. — Можливо, погодуєте її пізніше?
— Звичайно, доню! Зараз зроблю свіже пюре, котлетки, а може, й піцу разом спечемо, — заспокоїла її Зінаїда Олегівна.

— І ще… у неї в кишеньці гроші, тато дав. Якщо захочуть, нехай сходять із Сабіною в магазин за смаколиками. Я заберу її ближче до вісімнадцятої.

Надя востаннє помахала доньці рукою і впевнено натиснула на педалі велосипеда. Дорога назад здавалася короткою — вона летіла, натхненна думками про те, як вони з Андрієм проведуть цей час. Можливо, подивляться фільм, а може, просто посидять у тиші на терасі, тримаючись за руки.

Проте, переступивши поріг рідного дому, Надя завмерла. Андрій, зазвичай спокійний, зараз виглядав засмученим і навіть сердитим. Він поспіхом застібав ґудзики на сорочці, не дивлячись дружині в очі.

— А куди це ти збираєшся? — з передчуттям тривоги запитала вона.

— Викликали на роботу, — коротко кинув Андрій. Його голос був глухим, у ньому відчувалося роздратування від того, що він і сам не радий цьому виклику. — Терміново. Сказали, бути негайно.