"Ефект бумеранга"

Поки на першому поверсі Надя спокійно розкладала дидактичні матеріали, на другому, у кабінетах адміністрації, розгорталася драма, про яку вона навіть не здогадувалася. Марина Костянтинівна, ледь встигаючи переставляти ноги від обурення, подолала сходи й залетіла до кабінету завучів.

Там якраз тривала нарада. За столом сиділи троє: дві досвідчені завучки та Олег Вікторович — молодий завуч, якому було близько тридцяти п'яти. Саме йому підпорядковувалися всі вчителі та класні керівники. Фактично, після директорки, він був головним керівником для Наді.

Марина одразу кинула погляд на Раїсу Василівну. Та була її давньою покровителькою — вони часто чаювали разом, і Раїса Василівна не раз прикривала огріхи Марини, заплющуючи очі на її надмірну цікавість до чужих справ.

— Ви тільки послухайте! — вигукнула Марина, звертаючись переважно до своєї захисниці. — Ця Надія Вікторівна зовсім страх втратила! Хамить, вказує мені, що робити, ще й при дітях! Раїсо Василівно, ну ви ж знаєте, я ніколи не скаржуся просто так, але це вже переходить межі!

Марина очікувала, що подруга зараз же підхопить її гнів. Раїса Василівна вже була відкрила рота, щоб щось сказати, але її випередив Олег Вікторович. Як керівник вчителів, він терпіти не міг, коли технічний персонал намагався вчити педагогів роботі. Він іронічно посміхнувся, глянувши прямо на розлючену прибиральницю:

— Ай справді, Марино, чому ви бігаєте поверхами, замість того щоб бути на своєму робочому місці? Надія Вікторівна зараз на першому поверсі проводить заняття. Вона — на уроці з дітьми, виконує свої прямі обов'язки. А ви де?

Раїса Василівна миттєво зорієнтувалася. В присутності Олега Вікторовича вона не могла дозволити собі виглядати покровителькою пліток.

— Марино Костянтинівно, — сухо промовила Раїса Василівна, уникаючи погляду подруги. — У нас зараз завал зі звітами для директорки, перевірки на носі, а ви приходите з робочими чварами. Дійсно, йдіть на своє місце. Не заважайте нам працювати.

Марина Костянтинівна застигла. Поразка була повною. Її принизили перед чоловіком, який керував усіма вчителями школи. Вона розвернулася і швидкою ходою вийшла з кабінету, відчуваючи, як всередині все закипає.

А в цей час «внизу», у своєму світлому класі на першому поверсі, Надя спокійно закінчувала урок. Вона не знала, що Олег Вікторович нагорі став її невидимим щитом. Поки Марина кипіла від люті, Надя відчувала лише тишу та впевненість. Вона була на своєму місці. Вона була Вчителькою. І сьогодні це було її головною перемогою.

Склавши останню методичку в сумку, вона з нечуваною радістю подумала про те, що робочий тиждень нарешті позаду. На неї чекали цілих два дні вихідних.

Надя посміхнулася своєму відображенню у склі шафи. Вона планувала провести цей час тільки з родиною і, що найважливіше, з користю для себе. Жодних думок про школу, жодних тривог. Попереду був затишний вечір і свобода, яку вона сьогодні так сміливо відвоювала.