«Чужа гра та власна правда»

Надя ще раз поглянула на квітку фуксії на підвіконні й відкрила журнал. Колір пелюсток ніби підживлював її впевненість. Раптом двері класу прочинилися. Це не був хтось із «свити» Марини Костянтинівни. Кроки були впевненими й знайомими.

— Надіє, можна до тебе на хвилину? — голос був низьким.
Надя підняла очі. Це був Єгор Олександрович. Той самий молодий вихователь, чия доброта в морозний день стала приводом для найбрудніших чуток. Після того випадку Надя уникала його, наче він був живою раною на її репутації.

Він стояв біля порогу, тримаючи в руках методичку. Його погляд миттєво зупинився на її обличчі. Він завмер, явно не очікуючи побачити таку зміну — від яскравої помади до того, як рівно вона тепер тримала спину.

— Надя… ти сьогодні… інша, — він ледь помітно посміхнувся. У цій посмішці була лише щира радість за неї. — Я заніс методичку, яку ти просила. Вибач, що так довго не заходив… ну, ти сама розумієш. Не хотів підливати масла у вогонь їхніх язиків. Я бачив, як тобі було важко через той бруд, що вони рознесли.

Надя взяла книгу. Вона відчула, що більше не хоче ховатися.

— Дякую, Єгоре. І вибач, що я відгороджувалася від тебе. Я просто дозволила їм переконати себе, що я в чомусь винна. Але це в минулому.
Єгор підійшов ближче до підвіконня, де цвіла квітка.

— Ти знаєш, що Марина Костянтинівна вже побігла до корпусу сну? Я бачив, як вона шепотілася з Яриною. Марина роздмухує справжній скандал. Каже, що ти «забула своє місце» і образила її при дітях. Вона не пробачить того, що ти не дала себе залякати.

Надя легко засміялася, і цей сміх пролунав на весь клас.

— Нехай біжить, Єгоре. Вона все життя підмітає підлогу й чужі таємниці, але так і не навчилася виносити сміття зі своєї голови. Якщо вона думає, що я знову закриюся в кабінеті й буду плакати — вона дуже помиляється.

Єгор подивився на неї з глибокою повагою.
— Знаєш, Надю, я радий. Нарешті ти розправила крила. Але будь обережна — Марина вже пішла до кабінету директора. Вона вміє так перекрутити слова, що навіть правда починає виглядати як злочин.
Надя закрила журнал і впевнено поклала на нього руку.

— Нехай говорить. Я тепер маю свій голос. І я більше нікому не дозволю його заглушити.

Коли Єгор Олександрович пішов, у класі знову запала тиша, але вона вже не була спокійною. Надя дивилася на зачинені двері й прокручувала в голові все, що знала про нього. Він завжди здавався їй дуже сором'язливим і щиро добрим — одним із небагатьох, хто не брав участі у шкільному цькуванні.

Проте шкільні коридори мали свою правду, або принаймні її сурогат. Пліткували, ніби Єгор має стосунки з Яриною Ігорівною. Надя ніколи не знала напевно, чи це правда, але зараз, після всього, що сталося, картинка почала складатись інакше.

«Чому Ярина тоді зателефонувала мені першою? — думала Надя, машинально поправляючи методичку. — Чому вона так швидко рознесла ту історію про морозний ранок і машину Єгора?»

В Ярини була сім’я, троє дітей... Здавалося б, навіщо їй молодий вихователь? Але Надя знала, що людська душа — це темний ліс. Можливо, Ярина справді була закохана в Єгора? Можливо, її «турбота» про нього як про молодшого брата була лише зручною маскою для ревнощів?Якщо Ярина бачила в Єгорі щось більше, то Надя в той зимовий ранок стала для неї не просто колегою, а загрозою. Суперницею, яку треба було негайно знищити брудом, щоб Єгор навіть думати не міг у її бік.

А сам Єгор? Можливо, він через свою сором’язливість просто не міг відмовити владній Ярині в її «опіці», не розуміючи, що став інструментом у її руках. Або ж він усе розумів, але боявся йти проти цієї системи?

Надя зітхнула. Як би там не було, зараз це вже не мало значення. Якщо Ярина справді приревнувала Єгора до неї — це пояснювало ту неймовірну лють і жорстокість, з якою вона нищила репутацію Наді.

«Яка ж іронія, — гірко посміхнулася вона. — Поки я намагалася вижити в боргах і бути "правильною", хтось поруч будував цілі схеми через власні нездійснені бажання».

Ці думки дали Наді ще одну важливу відповідь: вона більше не відчувала сорому за ту поїздку в машині. Сором — це була зброя Ярини. А Надя тепер мала свою зброю — правду.