"Тільки ми двоє"

«Після робочого дня Надя поверталася додому в напрочуд гарному настрої. Вона міцно поцілувала донечку, яку вже забрала з садочка сестра Сара, і відчула, як дім наповнює її спокоєм.

Швидко переодягнувшись у зручний домашній одяг та зібравши волосся у недбалий пучок, Надя взялася за вечерю. Але звичні справи сьогодні робилися якось інакше. В якийсь момент, нарізаючи продукти, вона спіймала себе на думці, що неймовірно сумує за Андрієм. Це почуття, зазвичай притуплене побутом, сьогодні спалахнуло з новою силою.

Їй раптом захотілося не просто побачити його, а розчинитися в його обіймах, відчути його силу, зажадати його всього, до останнього подиху. Надя зупинилася, дивлячись у вікно, і всміхнулася: невже нова помада та відсіч колегам так вплинули на її внутрішній світ? Здавалося, разом із впевненістю в ній прокинулася жінка, яка занадто довго спала».

У цей момент до кухні зайшла Сара.
— Надь, я вже збираюся до батьків, але давай хоч по чашці кави на дорогу? — запропонувала вона, усміхаючись.Надя з радістю погодилася. Вона дістала кекси, які з любов'ю спекла ще вранці, до того як надіти свій "бойовий макіяж". За кавою вони трохи потеревенили про дрібниці, і ця розмова була такою простою та щирою, що залишки денної напруги остаточно розчинилися.

Коли сестра пішла, Надя закінчила з вечерею і весь вечір присвятила Мії. Вони влаштували справжній бенкет для ляльок, потім було купання з піною та улюблена казка на ніч. Вкладаючи донечку в ліжко, Надя відчувала прилив ніжності, але думки про Андрія не покидали її ні на хвилину.

Коли в дитячій нарешті запанувала тиша, Надя залишилася наодинці зі своїми бажаннями. Вона не хотіла, щоб це був просто черговий вечір перед телевізором. Їй хотілося зустріти його так, щоб він побачив ту нову іскру в її очах, яку сьогодні вже відчули на роботі.Вона хотіла нагадати йому — і собі також — що вона не просто вихователька чи домогосподарка. Вона жінка, яка вміє кохати пристрасно й глибоко».

Надя вирішила: вона зустріне Андрія по-особливому. Вона не хотіла, щоб він застав її втомленою у домашньому халаті. Вона змінила одяг на сукню, що гарно підкреслювала фігуру, залишила лише м’яке світло бра і стала чекати.

Коли нарешті почувся звук ключа в замку, серце Наді затріпотіло. Андрій зайшов виснажений — довгий день на ногах і підробіток давалися взнаки. Він почав роззуватися, втомлено зітхаючи, але раптом завмер, відчувши на собі чийсь погляд.Він підняв очі й застиг. У напівтемряві вітальні стояла його Надя — сяюча, загадкова і неймовірно красива. Втома в його очах миттєво змінилася подивом, а потім — справжнім захватом.

— Надю? Ти не спиш? — прохрипів він, роблячи крок назустріч.
— Я чекала на тебе, — тихо відповіла вона, підходячи ближче. — Чекала саме так.

Вона бачила, як у його погляді розгорається той самий вогонь, якого їй так бракувало. У цей пізній вечір для них обох почалася нова сторінка, де не було місця втомі чи пліткам — тільки вони двоє.

«Андрій обережно притягнув її до себе, і Надя відчула, як від тепла його тіла остаточно тане той крижаний панцир, який вона вибудувала за день. Вона відчувала кожну лінію його втомлених плечей, а він — ніжність її шкіри, якої так давно не торкався з такою жадобою.

Ця ніч була не схожа на сотні попередніх. У ній не було місця звичці чи подружньому обов’язку. Надя віддавалася цим почуттям так, ніби вперше дозволила собі бути не вчителькою, не мамою, а просто жінкою — жаданою і пристрасною. В обіймах Андрія вона нарешті почувалася захищеною від усього світу.Його руки, загрубілі від важкої праці, торкалися її так трепетно, наче вона була найціннішим скарбом, який він боявся пошкодити.

Вони майже не розмовляли — слова були зайвими. У тиші кімнати, освітленій лише слабким сяйвом бра, було чути тільки їхнє прискорене дихання та стукіт сердець, що нарешті билися в одному ритмі.Андрій дивився на неї так, ніби заново закохувався в кожну рису її обличчя, а Надя бачила в його очах те, що давало їй сили йти далі — щире захоплення своєю жінкою.

Коли під ранок вони нарешті заснули, сплетені в обіймах, Надя відчула дивовижний спокій. Вона зрозуміла: її нова "версія" — це не лише про відсіч ворогам. Це про право бути щасливою поруч із чоловіком, про право кохати й бути коханою без озирання на те, що скажуть люди за вікном.

Вона засинала з усмішкою на вустах, знаючи, що завтра вона знову вийде у світ "озброєною", але тепер за її спиною стояв невидимий, але такий міцний захист її власного кохання».