Зламане ікло

  З наполовину прикритого цупкими шторами вікна акуратної квартири, виднілась помпезна "свічка" адміністративного корпусу колишнього заводу "Позитрон". Весь район навколо, на пролетарський манер, так і називався. Довгі панельні будинки чергувались з вищими дев'ятиповерхівками, а перед балконами росли рідко посаджені фруктові дерева. Навпроти заводу, минувши вулицю Вовчинецьку, можна було потрапити на широчезне подвір'я школи номер 10. Тут вчилась його мама. Густо заселений спальний район від ще більш заселеного розділяла вулиця Миколайчука. Тополі по дві сторони дороги, що верхів'ями рівнялись до найвищих поверхів, не лякали його, тому, коли пух заставляв алергіків пчихати і плакати, він переживав тільки за забитий повітряний фільтр у своєму надійному фольксвагені. У Луцьку "33-й" район, якщо дивитись із висоти, нагадує бджолині соти. А тут, ніби хтось поділив ці соти навпіл і розвернув сірі будинки, утворивши сходи гірського водоспаду. Одне слово — "Каскад".

  На холодному ламінаті світло-сірого кольору, що поганенько імітував паркетну дошку, від неприкритої частини вікна утворилась широка світліша пляма. Як тепла калабаня серед кімнати, вона відразу привернула погляд спраглого за водоймами рибалки. 

  З нізвідки на ту калюжу майнула чорна і густа тінь. Драглистий і об'ємний об'єкт різко змінив форму стиснутої повітряної кульки, витягнувся, ніби батон, відірвався від підлоги і приземлився на картатому килимі. Долі секунди — і примара закрутилася, як вихор, піднімаючи з не дуже чистої підлоги сіру пилюку. Прибирав він ще минулого року, більше тижня тому. Раптово зупинившись у формі мокрої чорної футболки, яка випала з кошика для випраної білизни, це "щось" видало протяжний і жахаючий звук, що нагадував невдоволення дитини, у якої забрали джойстик і вимкнули плейстейшн. Погляд чоловіка не відривався від неочікуваного видовища.

 На дивані в дитячій кімнаті стояла перевернута книга "Як пережити підлітковий вік дитини і не збожеволіти" і дитяча енциклопедія тварин. Другу він використовував як підставку для напоїв, щоб не розлити щось на трохи пошарпаний диван. У бокалі для пива, що стояв на енциклопедії, шипіла щедро налита "Поляна Квасова". Лікування повільно допомагало. Чоловік тішився, що плече болить значно менше і не так разюче, як відразу після уколів. Ще трохи і йому вже не прийдеться масажувати ліву руку і запивати гіркі пігулки мінералкою.

"Ану-ану, і що буде далі..." — подумав чоловік і, стараючись не видати жодного звуку, продовжив дивитись на підлогу.

 Трюки, які він споглядав, запалили вогники в його очах. Примара видала коротший і нижчий звук, знову підскочила, приземлилась і, створивши своїм тілом лежачу підкову, як олімпійський бобслеїст, посунула у сторону вікна. Зачепившись за краєчок килима, що ховався за шторою, завмерла у формі футбольного м'яча.

  За вікном почувся клекіт грака, що прилетів на "Київстарівську" вишку мобільного зв'язку, і цей звук, ніби копняк, відправив м'яч у сторону коридору. Як величезна капля води в космосі, чорний об'єкт покинув атмосферу кімнати.

  "Зараз буде ще..." — подумав господар квартири і зробив декілька ковтків "Поляни". Він часто пив солені мінералки, не те що йому подобався смак, він бачив чудодійний результат на собі. Розлад харчової поведінки на фоні кардинальних змін у житті добряче йому дошкуляв, а випивши такої водички, він часто відчував справжній голод і бувало їв аж двічі за день. Це йому неабияк подобалось.

  У коридорі почувся стук копит. Ніби запізнілий вершник апокаліпсису, що не встигає за своїми побратимами, об'єкт повторно залетів у дитячу кімнату.

— Ну давай, показуй... 

Тихо промовив чоловік, не боячись, що перерве такий яскравий перфоманс.

  Як і передбачалось, клякса знову закрутилася, підскочила, цього разу особливо високо, і гучно гепнулась на ламінат. З овальної чорної купки відділився довгий хвіст, оголючи гострі пазурі.

— Та ти ще нічогенько молодий, я тобі скажу! Скільки років, Чарлі, а ти досі не можеш спіймати власний хвіст…

  У пустій квартирі почувся щирий сміх, а на краю об'єкта блиснули два зелених кружальця, що, ніби ґудзики на кишені поло, зиркали на господаря. Чоловік любив свого кота! Він знав, що тішитись йому залишилось не дуже довго. Хоча шерсть блистіла, зламане верхнє ікло, що змушувало милу котячу мордочку мати по-доброму безглуздий вигляд, коли губа зачіпалась за нижній зуб, постійно нагадувало, що Чарлі Блеккету майже десять років.

  Котик рухнув головою, видав зацікавлений короткий нявк, прийняв позу спринтера на старті і за секунду вискочив на ноги господаря. Пройшовши по лежачому тілу до грудей, уперся своїм холодним носиком у такий самий холодний людський ніс, голосно замуркотів і почав своїми стрункими лапками "місити тісто". Як старенький дизельний двигун, Чарлі Блеккет змусив чоловіка рухатись. Уважно глянувши на свій новенький "Timex Expedition", він погладив здоровою рукою кота і тихо сказав:

— Добре, Чарлі, крамниця вже відкрита, зараз я тебе нагодую...

  Морозу не було, тільки груди замерзлого снігу на автомобільних парковках нагадували про лютий холод на початку січня. Перейшовши вулицю Симоненка, яка через сотню метрів, перед самою річкою, утворювала кільце для повороту тролейбусів, чоловік, викинувши в урну недопалок "Parliament Aqua", зайшов у зоокрамницю.

"Цього разу потрібно купити більше, ніж завжди, гарна акція на "Hill's" і скоро буду їхати в Чернівці, треба щоб хоч Чарлі не був голодний..." — подумав чоловік і підсунув до дівчинки на касі масивний мішок корму для стерилізованих котів.

— Розраховуватись будете картою чи готівкою? 

Посміхнулась молоденька і симпатична дівчинка на касі.