Страх темноти

Вечір, пізня осінь
Думки літають наче птах 
Тендітну душу щось тривожить 
О, ні ! Це - страх..

Як страшно бути одиноким
Але ж усе гаразд?
Тут поруч чоловік і хлопчик синьоокий ..
То звідки взявся страх??

Моя душа блукає світом 
Одна , зовсім дна 
Ось ніби поле буйне житом 
Але за мить жнива..

Як страшно бути непотрібним 
Комусь ..
А найстрашніше рідним 
Коли та, що народила 
Байдужістю , підріже крила

Як страшно, коли ти не треба 
Чому в душі лиш сум і каяття?.
Лишень питаєш неба 
Можливо в когось вкрала
Можливість на життя ??

Чому живу даремно ??
Лишень марную час ??
Як страшно зізнаватись .
Що вогник в душі згас ...

Як важко видавати 
Щоденний дзвінкий сміх
Але щоночі думать 
Про страшний смертний гріх

Як страшно оставатись 
З собой на однині 
Як важко зізнаватись 
В душевній самоті

Людей навкруги багато
Знайомий,  кращий друг
І кожен день, як свято
Лиш вогник в душі стух

Як хочеться злетіти, 
у небо до зірок 
Осталось зовсім трошки
лишень зробити крок

В момент ти  забуваєш 
Вже й ніби не одна
Та раптом ти згадаєш 
Що на душі то тьма

Вмиваєшся сльозами
забилася в куток 
Яке там небо, зорі ??
Назад,  знов робиш крок

Лиш людям не показуй
І плакати не смій 
Завжди така весела 
Живи собі радій

Будуть мене вчити 
Життя такі знавці 
Мої життєві сили
Зводить на нівці

"Совєти" давати різні 
Мов думати не смій 
В тебе сім'я , родина 
Живи собі радій

Чи я багато хочу???
Забути про той страх 
Що вимиває очі 
Що душу палить в прах

Щоб більше не боятись 
Що я завжди одна 
Щоб вранці прокидатись 
А на душі весна

Я хочу теж радіти 
Щоб ніяких більше сліз
Щоб хтось запалив вогник 
В куток душі заніс

Щоб раптом засвітилась 
Самотності свіча
Щоб нові мати крила 
Щоб високо літа

Мені такі ще страшно
Боюся темноти
Хоч іскорку надії
Мій сину запали