III - Не змити кров.

...Інколи сердце може бути не тільки розбитим.. Іноді отрута попадає не у душу...

 "Ми обидва зможемо, ми б змогли бути разом."

 Дивним було те, що уся ця справа зайняла лише декілька днів. А уся поїздка зокрема, й збирання речей тижнів два.

 Раптова штурханина у воді призвела до самих несподіваних наслідків. Сердце Люсі Грей, біглянки відкрилося для нього. Вже було дійсно не важливо чи відчував Коріолан сум, чи можливо радість. Випад та удар все як у тому сні. Бидляте обличчя сіпнулося, а Люсі лишень зробила рух назад, ніби канувши у глибоку пустелю. Безхребетний Плінт мав надто чіпкі пальці, а його кидок, так цей кидок виявився моцним. Люсі Грей намагалася звільнитися, аж поки до неї не долинув звук швидкої штурханини...Глип...Глип...

 Штурхіт, але відчуття зашморгу не зникало, навпаки вона відчувала... що воно посилилось. 

 Вона відчувала, що її неначе забирають, але навкруги Люсі були не розпач чи біль... Лише прискіпливі очі Плінта та його слизьке тіло, яке так само як і вона занурилось у воду. Прохолодно, ажніяк, надто холодно. Дійсність перемінилась, а Коріолан незважаючи на голосний ор Гоффа пірнув. Спочатку було легко відтягти та зайти з іншої сторони, але потім здається він не зміг зупинити. Седжанус Плінт вдарив його у лоба, але другий удар не знайшов своєї цілі. Хтось узяв тризуба та пістолет, хтось кричав.

 Натомість Люсі Грей вже не плакала та не задихалась, вона кричала, але кричала вже глибоко під водою. Плінт все ще тримав її за лікоть, адже нікому не могло прийти в голову, що дурний Плінт когось підговорив... Звісно, все було надто легко.

(  - Коріо! Гей, у тебе кров?)

 Ледь не зачепивши власні зуби, парубок вдарив його обличчям у ніс з усієї сили, потім одразу блондин зачепив рукою центр сонячного сплетіння, Седжанусу Плінту не поталанило. Коріолан Сноу не гальмував.

 Руки стисли тулуб та штовхнули уверх. Чоловік тримав міцно та був готовий до всього, але Люсі все продовжувала голосити.

 Навіть незважаючи на шепіт Коріолана, дівчина намагалася позбутися його обіймів. Щось було не так, адже поки Люсі Грей плакала, Плінт хихотів.

Здебільшого він стогнав і намагався підвестися увесь у воді та шмарклях, але той його колючий погляд та регіт. Важко сказати, кого більше налякав її вереск його самого чи Гоффа, котрий вже зарядив усі патрони. Зброя була схожа на трикутник, а пика Гоффа на гниле яблуко. Очиська немов вилізали з черепа, піт та вода заливали одяг. Стало зрозуміло, Гофф цього не пробачить. 

 Навички боїв згодилися та врятували не тільки Коріолана. Знов визг :

  - Здається зламане, щось зламане... Коріо!!

  - Я переламав їй не одну кістку.

 Схоже на те, що виродок був правий.

 Насамперед, варто зазначити що лікування було тільки у пігулках, у дівчини був лишень один(-два) огляди і все. Вже під ранок, таки сказали ліктьова кістка зламана, але кістка верхньої руки, (яка була трохи нижче) вона була неабияк пошкоджена.

 А також біля хрящової кістки було запалення. Коріолан зціпив зуби та мовчки бив рибу. Палиця була у жирі та крові. Луска летіла у різні боки, та він не зважав. Коли Люсі відійшла ще взяти теплої води, він узявши великий ніж відрізав рибині хвіст. Витираючи слиз, він придумав план.

 ***

 Кілька хлібин гарно пахли, пахощі курки були неймовірні, але вони просувалися тихо та не дозволяли собі зупинятися. (Десь за 3-4 дні відіслали від команди й підселили до слабших супротивників.) Саме тоді Коріолан вирішив діяти.

 Сноу наближається до Люсі та каже : "треба підводитися, поговоримо потім." Від неї віє теплом та водою, він притискає її до себе, допомагає встати та надійно закріпити її руку. Вона не така витривала, як він, коли вона криветься він її підтримує. Гойдаючись на крижаному вітрі від зламаних кісток та крововиливу вони починають своє життя. Велике та бажане, так ?

 Сноу затискає у руках автомат на ньому плями крові, але Люсі Грей цього не помічає. Парубок робить палатку та багаття, він вже шкодує що поставив цю фігню, як вона каже :

  - Що це?

 Він не зважає, але потім каже :

  - Треба було дещо змінити, щоб ми були захищені. Добре, що я зруйнував лише 2 людям життя.

  - Ти про кого? Мав на увазі.

 Вона не розуміючи що відбувається та вивільняє своє плече. Його руки у кишенях, він думає про Гоффа, але ховає очі.

 Відказавши, що принесе ще їстівні водорості, вона натягує щільну тканину на передпліччя. Кофтина та накидка постійно сповзають, поправляючи сережки вона зупиняється.

 "Чого ще ми не відаємо один про одного? Він же мені клявся."

 ***

  - Люсі, Куди ти пішла ?

Нема відповіді.

  - Ти тут!?! Люсі, ти мені обіцяла!!

Він кидає пляшку у ліс, вирішує йти у глибину.

"Вона відчула біль та напевно впала, який я бовдур."

 "Потрібно було діяти інакше."

 Намагаючись прибрати бруд з футболки та рук він не зупиняється, Сноу мусить її знайти.

  - Ти не могла таке зробити. Не з нами. Ми помилялися, от і все.

"Куди вона може піти. Через годину буде темно."

 Тінь у хащах не припиняла бігти. Він підняв одну з троянд. Вони були сухі та маленькі, але мали запах. Хижий рух.

Сноу впав та відкотився. Тепер на нього нічого не тисло, але біль ставав сильнішим.

  - Що ти наробила! Ти не могла...

Він почувався скривдженим, ба навіть самотнім.

Сноу довіряв. Парубок витер сльози та отруту, а пекло все сильніше. А десь недалеко почувся сміх і шепіт, тінь просувалася углиб, біля зламаних дерев майнув силуєт.

 Стільки років,

 Стільки кривд та зусиль.

 Він її беріг,

 Він усе робив, навіть виправдовував її.

 "Який я недолугий, треба було погоджуватись на шантаж. Тігріс би не схибила."

 Суть полягала у тому, що Люсі Грей вже давно перестала бути трибутом.