I - Сукня кольору троянди.

Як звичайна жертва може допомогти? Чи це звичайний прояв милосердя ?

 Видовищним та гарним.

 Таким він явив себе світу. Певним чином навіть утікач може бути гарним?                        

Ще б пак і вона про це знала.                              

 У містера Сноу був великий плюс він ні нащо  не сподівався. Ніколи.                              

 Шляхи влади та сили були йому невідомі.              

А сила надії завжди була у ньому. Люсі це знала, але якимось чином жінка забула про наслідки. Наслідки жорстокості та надії.              

Вона була замала, а він був надто багатим. Ніякої особливості вона в цьому не бачила, та й кому може бути втямки, що навіть така людина як він... міг щось відчувати (не тільки до грошей) до декого важливого та надто близького.                                                        

 Відчуття блискавки було непередбачуваним. Коли ти бачиш Сноу, ти або відчуваєш відразу або дещо більше за здивування. Обличчя може зачарувати, посмішка змусити зупинитися. Люсі це не одразу стало відомо, але що було їй точно відомо...Що вона не просто виграє, вона пройде усю пітьму та увесь важкий шлях.                                        

 " Іншого не дано. Для таких хлопчиків як ти Сноу є єдина сила - примус. Я тебе примушу, можеш про це не турбуватися."                      

 Сміх.                                                            

 " Використай увесь свій шарм, хлопчику. Симпатія це все що в тебе є Сноу. Тоді я дам тобі шанс, шанс на життя. "                        

 Він доволі швидко зникне, бо Діну Габботтону було мало контролю. Раніше саме так і думав Сноу... Він мріяв.                                          

 Надійні та Незвичайні слова, немов живі птахи розліталися довкола Люсі. Бо Люсі це вміла і робила.

 Як і він?                                                          

 Вона була не дуже доброю, але гарною.            

(Як і він?)                                                                            

 Він доволі довго буде згадувати ту теплу посмішку та як поволі безтямно зраджував її.                                                                      

 А вони все йшли і йшли. Просувалися уперед, бо вибору не було. Гра, ще один рівень гри, ті слова :           "Твій ментор завжди тобі допомагатиме."              

 Зараз найбільше за все він бажав не бачити дим перед собою, а побачити її. Та чи вбити?

 Та хіба можно було забути ту дівчинку, ту молоду жінку яка намагалася веселити та підкоряти людей. Розваги та пісні для людей... Знову і знову.                                      

Ті знайомі очі з особливою силою та те як вона рухалася подібно до принцеси. Сукня кольору троянди та привабливий блиск омани. А може страху?                                    

  - Коли я спитаю тебе про правду, про те що було насправді? Ти мені відповіси.. бо якщо ні. Просто скажи  це, Сноу, не бреши.                  

 Він стискає плечима.                                          

  - Іноді люди виграють.                                      

Вона не питала його : Чи він бажав, щоб все це скінчилося? Щоб усе повернулося, щоб було як є.                                                        

Люсі Грей не мала гадки...                                                  

" Не прогадай та не спинись на останньому виступі. "  

 Урятувати можливо... навіть від бомб, але не від любові. А що залишиться потім?