Епілог

 - Герман дар мови втратить, коли тебе побачить! - весело заявляє Лола. 

- Думаєш? Не занадто відверто? - розглядаю своє відображення у дзеркалі і практично не впізнаю в собі ту дівчину, якою була донедавна. Вчора Герман запросив мене на побачення, і я погодилася. Почувши цю новину, Лола, незрозуміло звідки, дістала для мене сукню і заявила, що я просто зобов'язана її одягнути.

І ось я це зробила. Тепер стою перед дзеркалом і розглядаю себе з усіх сторін. Сукня чорного кольору і підходить мені ідеально, тільки от довжина трохи бентежить, як і туфлі на високих підборах, котрі, до речі, також принесла Лола.

- Просто ідеально! - впевнено заявляє дівчина. - Повеселіться там! Ти на це заслуговуєш!

Ну, звісно! Після всього, що сталося! Минуло більше двох тижнів після того, як мені таки вдалося перемогти Веліанта. Рани на руках практично затягнулися, і це було єдине, що нагадувало мені про той бій. Я таки погодилася залишитися у "Білому Вороні" і продовжити працювати проти сил зла. Все-таки у мене тепер є сила, а демонів менше не стало. 

Тепер я часто дратую Санту, котра терпіти мене не може, і Еріка, котрий все ще не втрачає надії якимось чином забрати силу собі. Ну-ну, цікаво буде подивитись, як він це зробить!

Тітка Маша також залишилася тут. Я помітила, що вона небайдуже ставиться до Данила. Хоча сам чоловік своїх почуттів майже не показує. Можливо, з часом щось у них таки вийде, але поки що… все спокійно.

Аню відправили додому і перед цим змусили забути про те, що їй довелося побачити. Виявилося, що деякі члени "Білого Ворона" також мають певні сили. Вони невеликі, але вони є, і це тішило. Хотілося, щоб кожен з цих людей мав можливість себе захистити. 

- Ходімо! Герман вже зачекався! - здається, Лолі не терпілося побачити реакцію мого хлопця. А от я трохи хвилювалася. Все ж таки це явно не мій стиль. Та коли у холі ми зустрілися з Германом та Глібом, молодший брат навіть рота відкрив від подиву, а закрити забув. 

Зате Герман нічим не видав свого здивування. Тільки от він, здається, забув, що я можу відчувати те, що відчуває зараз він. Його серце забилося частіше, а дихання прискорилося. Мій вигляд йому сподобався, я це точно знаю!

- Ну як тобі? - першою від запитання не втрималася саме Лола. - Віта красива, правда?

- Правда, - стримано відповів Герман і наблизився до мене. Колишня Віталіна, напевно б, розчервонілась уся від його прямого погляду, а я лише посміхнулася і сама потягнулася за поцілунком.

- Починається! - вигукнув Гліб і перейшов на бік Лоли. 

- Заздрісно? Також хочеться? - насмішкувато питаю, завершуючи поцілунок. 

- Ще чого! - фиркає Гліб і опускає погляд.

- Я могла б тобі повірити, якби не один маленький нюанс, - хмикаю.

- Я наскрізь вас бачу, закохані. Тому, Глібе, не заздри, а мерщій запрошуй Лолу на побачення. Ну а ми пішли! 

Сама тягну Германа на вулицю, а Гліб з Лолою так і продовжують стояти в холі будівлі. Біля входу на нас вже чекає білий спортивний автомобіль, і Герман галантно відчиняє для мене двері. 

Коли машина зі свистом зривається з місця і покидає територію "Білого Ворона", відчуваю дивне піднесення всередині. Останні два тижні, а то й більше, я була лише за стінами цієї будівлі. А зараз наче на свободу вибралася. 

- Мушу визнати, що виглядаєш ти неймовірно. Хоча в такому вигляді я б краще тримав тебе вдома, - заявляє Герман, розслаблено керуючи автомобілем. 

- Я знаю, про що ти думаєш, - хмикаю. - І ця сукня… дійсно робить мене іншою. 

- Не робить, - впевнено заявляє Герман. - Тобто, можливо, для усіх інших ти інша, а от для мене ні. І хоч я не вмію читати думок, бачу тебе наскрізь. Ти все та ж Віта, яку я знаю. Дуже добра, щира та відкрита. 

- Звучить чудово! - посміхаюся. - Це схоже на зізнання у почуттях. 

- А ще ти дуже прямолінійна, - хмикає хлопець. - Та я вже починаю звикати до твого гострого язичка. І так, це дійсно зізнання в почуттях. Хоча ти й сама це знаєш. 

Звісно, знаю, але все одно приємно чути це з його уст. А ще я відчуваю, що Германа нарешті відпустило бажання помсти. Веліанта більше немає, і хлопець може видихнути з полегшенням. Це не може не тішити. 

Ми приїжджаємо до входу в парк і покидаємо салон автомобіля. Герман бере мене за руку, і ми, як справжня пара, гуляємо алеєю та розмовляємо про все на світі. На нас часто звертають увагу, тому що Герман красивий блондин з блакитними очима, а я дівчина у короткій сукні і з фіолетовим сяйвом в очах. Зараз воно не таке яскраве, адже небезпеки немає, але все одно помітне. Напевно, люди думають, що це такі лінзи для привернення уваги, а насправді такою я буду завжди, адже це справжній колір моїх очей. 

- Можеш  почекати мене тут? - несподівано запитує Герман, коли ми зупиняємося біля річки. 

- Звісно, - не розумію, що він задумав, та запитувати не поспішаю. Відчуваю його внутрішнє піднесення і розумію: це буде сюрприз. 

Герман коротко цілує мене в губи і зникає серед дерев, ну а я залишаюся одна і сідаю на лавку, котра якраз виявляється порожньою. Навколо тихо та спокійно. Прогулюються мамочки з колясками, бігають дітлахи. 

Здається, наче й немає того іншого боку, де існують демони та всяка нечисть. Цим людям дуже пощастило не бачити того, що бачила я. Хоча, це з якого боку подивитися. Принаймні я знаю тепер звідки чекати небезпеки і як з нею боротися. А ці люди й далі живуть у цьому світі і навіть не уявляють, що в будь-яку мить демон з потойбіччя може заволодіти їх свідомістю чи взагалі життям.

- Привіт, крихітко! Сумуєш? Можемо скласти компанію! - несподівано по обидва боки від мене сідають двоє хлопців, трохи старші за мене саму. 

Я чую їх погані думки і лише хмикаю тихо. Здається, вони й не уявляють, що вибрали для своїх залицянь не ту жертву. 

- Сумую! - весело заявляю. - Дуже хочу подивитися, як ви будете плавати у цій річці. 

- Що? - хлопці здивовано переглядаються, а тоді підводяться на ноги. Вони повільно бредуть до краю берега, а тоді просто стрибають у воду, сполохавши качок, котрі там живуть.