24.

 - Віто… - поруч зі мною з'являється Герман та прискіпливо розглядає. Я відчуваю його страх. Він боїться за мене. 

Повертаюся до нього обличчям й помічаю розсічену брову та садна на щоці. Здається, ніхто з наших не загинув, а легкі поранення можна вилікувати. Люди, котрі потрапили під вплив Веліанта, також почали приходити до свідомості. Вони не розуміли, що відбувається і розгублено оглядалися навколо. Чари спали, і тепер залишилося лише видихнути з полегшенням. 

- Ти відчуваєш полегшення? Краще стало? - запитую у Германа. - Ти так хотів помститися. Веліанта більше немає. 

- Я не знаю… - чесно зізнається хлопець. - Я можу думати зараз тільки про тебе. Твої руки… 

Лише зараз згадую про те, що на моїх долонях глибокі рани, біль від яких протвережує і дає зрозуміти, що я жива і все закінчено. Знаходжу поглядом Аню, котра сидить на підлозі й гірко плаче. Для неї все це схоже на страшний сон. Вона не розуміє, що відбувається і чому з'явилася тут.

- Ти можеш стерти їй пам'ять? - запитую у Германа.

- Можу, - відповідає. - Наші люди відвезуть її додому, і вже завтра вона нічого не пам'ятатиме.

- Це добре. Не варто їй пам'ятати цей кошмар. Взагалі не розумію, як Веліант додумався знайти її чи будь-кого з мого минулого. Здається, він хотів випробувати всі варіанти, і у нього майже вийшло.

Аню забирають зі спортзалу, щоб заспокоїти та зробити усі потрібні маніпуляції. Вона зовсім мене не пам'ятає, і, можливо, це на краще. Її спокійне життя продовжиться вже завтра, а моє спокійним вже ніколи не буде.

Мені таки доводиться зайти в медпункт, щоб обробити рани та накласти пов'язки. Єдиний мінус моєї сили у тому, що я не можу сама себе вилікувати, а от інших без проблем. Тільки от Герман не дозволяє до себе торкатися, мотивуючи це тим, що я й так постраждала, а лікуючи його, можу вкотре звалитися без свідомості. 

Коли повертаюся у свою кімнату з медпункту, мені на шляху трапляються різні люди. Зі мною вітаються і захоплюються, я дуже добре це відчуваю. Схоже, більше ні в кого не залишилося сумнівів стосовно того, що я дійсно дуже сильна. 

У кімнаті нікого немає, і це радує. Я хочу побути одна і трохи перепочити. Для початку змінюю одяг, тому що той, який на мені, весь заляпаний кров'ю. Та відпочити так і не виходить, тому що хтось стукає у двері, а вже за мить на порозі з'являється тітка. У неї також садна на обличчі, але, на щастя, більше поранень немає.

- Можемо поговорити? - питає доволі невпевнено, а коли киваю, сідає на ліжко поруч зі мною. - Я хотіла сказати, що ти велика молодець, Віто. Мама пишалася б тобою. 

- Ти ж не з цим до мене прийшла, - я відчуваю збентеження тітки і хочу знати, що з нею не так. 

- Не з цим, - швидко погоджується. - Я хочу запитати, що ти плануєш далі робити. Ніхто не тримає тебе тут силою, тому можеш залишити "Білий Ворон", як тільки захочеш цього. Тільки… куди ти підеш? З цими силами ніколи не станеш звичайною людиною. А тут, з нами, зможеш боротися зі злом і робити добрі справи. 

- Я ще не думала над цим питанням, - кажу чесно. - Поки що не готова робити будь-який вибір. Та коли я його зроблю, обов'язково тобі скажу. 

Маша лише головою киває і йде, залишивши мене одну. Здається, вона чекала на іншу відповідь. А я дійсно не знаю, чи варто пов'язувати своє життя з цим місцем. 

Засинаю швидко і, на щастя, мені нічого не сниться. В голові порожньо від думок й вперше за довгий час я реально відпочиваю. Прокидаюся, коли за вікном темно, а в кімнаті горить лише нічник. Я одразу відчуваю чиюсь присутність, а коли бачу старого знайомого, різко сідаю. 

- Ти прийшов по мою душу? - хрипло після сну питаю. 

- Ні. Ти ж жива, - хлопець з білосніжним волоссям робить крок назустріч і сідає на сусіднє ліжко, де спить Лола. - Я прийшов дещо тобі сказати.

- Що саме? - його прямий погляд трохи бентежить. Я не боюся, але і радості не відчуваю, коли він поруч. 

- Хочеш ти цього чи ні, та твоя доля уже визначена. Її визначила твоя мама, коли впустила у твоє тіло цю силу та змінила твою душу. Тепер ти маєш стати на бік добра або ж зла. Залишатися осторонь не вийде, Віталіно. І що б ти не обрала, маєш пам'ятати, що сила буде з тобою завжди. 

- Я не збираюся ставати на бік демонів, - впевнено відповідаю.

- Я знаю, - посміхається хлопець. - Тоді… ти маєш залишитися тут. 

- У мене знову немає вибору? Я вкотре маю робити те, чого не хочу? - зітхаю.

- А ти не хочеш? - хмикає хлопець. - Тут твої друзі і хлопець, до якого у тебе почуття. Якщо захочеш, зможеш бути щасливою, навіть з силою. Просто змирись з тим, що ти сильніша за них усіх. Прийми свою долю і дій. Веліант не останній демон, котрий хоче стати всемогутнім. Попереду багато битв. І тільки від тебе залежить, ким ти вийдеш з них: переможцем чи переможеним. 

- Чому ти розповідаєш мені все це? Я думала, що у твої обов'язки входить лише забирати душі… - цікавлюся. 

- Так і є, - киває хлопець. - Просто я вирішив тобі допомогти. Все ж таки твоя жертва була дуже великою. Ти віддала своє безсмертя. Ну а я своєю чергою вирішив допомогти тобі з вибором. 

- Думаєш, я впораюся, якщо залишуся тут? Мої друзі завжди будуть в небезпеці… - кажу те, що бентежить. 

- Твої друзі самі обрали таке життя. Вони тут вже давно і боротьба з демонами сенс їх життя. Не треба зациклюватися на тому, щоб врятувати їх усіх. Думай лише про те, для чого ти тут. Щоб боротися разом з ними. Залишайся і твоя сила стане ще більшою. Вона ростиме з кожним вбитим демоном. Просто прийми той факт що як раніше вже не буде і намагайся насолоджуватися тим, що у тебе є зараз. Мені треба йти, Віто. Кожної секунди у світі помирає дуже багато людей. Бачиш, у мене також є свої обов'язки, які я виконую тисячоліттями. 

- Ми ще побачимося? - запитую підводячись на ноги. 

- Звісно. І не один раз, - хмикає хлопець.

- Думаю, що радіти з цього приводу не варто, враховуючи суть твоєї роботи, - сама не розумію, чому посміхаюся. Цей дивний хлопець однозначно не такий поганий, як я думала.