23.

Веліант налаштований вбити мене або забрати з собою. Я відчуваю це  дуже гостро. Звісно ж, він не хоче втрачати можливості отримати силу, і  байдуже, що взяти її зможе тільки зі мною в додачу. Цікаво, яким способом він зібрався переконати мене піти з ним і стати на його бік? 

- Ти зробила величезну помилку, коли прийняла цю силу, - Веліант робить крок назустріч мені, і в його руці з'являється довгий меч. - У тебе ще був шанс врятуватися, а тепер його немає. 

- Налякати мене хочеш? - нові кулі з'являються в руках і летять у бік потвор. Стається вибух, і вони знову розлітаються на шматки. Наступну кулю готуюся кинути в самого Веліанта, але він мене випереджає і заносить меч для удару. 

Встигаю відскочити, тому меч пролітає біля мого обличчя. Куля таки летить у бік демона, але при розриві тільки частково зачіпає його. Веліант дуже сильний, і щоб перемогти його, треба діяти по-іншому. 

- Ти просто дівчисько, котре отримало в користування неймовірну силу. Ти навіть зараз не уявляєш, на що спроможна! - гиркає демон і збирається вдарити знову. - Хочеш захистити їх усіх? Думаєш, зможеш?

Веліант не завдає чергового удару. Навіть його прибічники відступають назад, не збираючись битися. Я завмираю, коли відчуваю щось дивне. Стіна, яку я сама збудувала, починає вібрувати, і я одразу розумію, в чому справа. Дехто з членів "Білого Ворона" в одну мить стає некерованим і нападає на своїх побратимів. У них червоні очі і таке враження, що хтось зламав їм кістки. Рухаються вони неправильно і намагаються вкусити тих, хто залишився нормальними. Наче зомбі, але поки що живі.

Одна мить - і стіна зникає. Ті, що залишилися нормальними, намагаються битися, інші тікають з криками. Герман з Глібом відбиваються, але виходить так собі, адже вони не можуть вбити тих, хто просто потрапив під вплив Веліанта. 

- Не змогла захистити своїх друзів? - хмикає демон. Його голос задоволений. Невже дійсно думає, що на цьому все закінчиться?

До людей, що під чарами демона, приєднуються потвори і тепер відбиватися від них усіх вдвічі важче. Я зупиняю все це в одну мить. Усі, крім мене та Веліанта, на секунду завмирають, а тоді ті, що піддалися його чарам, просто падають без свідомості. Як добре, що вмію керувати розумом людей. З потворами доводиться розбиратися Герману та тим, хто не потрапив під вплив Веліанта. А от у мене є важливіша справа - нарешті знищити того, хто отруює не тільки моє життя. 

Здається, подібного демон не чекав. Він дуже-дуже злий і не може стримати емоцій. Думав, що зможе лякати мене, захопивши у полон розум частини людей. Та він не знав, що керувати розумом - це моє вміння, а він може тільки наслати прокляття на деякий час. 

- Ти все одно підеш зі мною! - кричить Веліант, а тоді знімає з себе капюшон. Його обличчя сильно знівечене. На ньому практично немає живого місця. Очі абсолютно чорні, шкіра в глибоких шрамах і рубцях. Та я дивлюся зараз не на нього, а на людину, що з'являється поруч з ним. Я впізнаю її одразу. І ця несподівана зустріч зовсім мене не тішить.  - У тебе просто немає іншого виходу. 

Його меч приставлений до шиї моєї подруги з колишнього життя. Аня сильно тремтить і не розуміє, що відбувається. Вона не пам'ятає мене і всього, що зі мною зв'язано. І точно не розуміє чому зараз тут, на волосині від смерті. 

- Відпустіть мене, будь ласка! Я нічого не зробила! - просить, а сльози водоспадом котяться з очей. 

Здається, Веліант таки зміг мене обіграти. Хоча… тут я можу ще посперечатися. 

- Щаслива побачити подружку, Віто? - демон посміхається, і виглядає це доволі бридко. Здається, потойбічне життя добряче його потріпало, а тепер моя черга. 

- Віто, треба щось придумати! - поруч зі мною з'являється Герман. Швидко його оглядаю в пошуку поранень, але, на щастя, все добре. Йому та іншим вдалося здолати усіх, тепер залишилося перемогти лише одного. - Не треба в черговий раз ризикувати собою!

Я відчуваю шалений страх самого Германа, тільки боїться він зараз не за себе. Відчуває, що я готова на черговий божевільний вчинок, от і панікує. В принципі, правильно робить, тому що всі ідеї в моїй голові справді божевільні.

- Допоможи Ані, коли все закінчиться, - прошу, заглядаючи йому в очі.

- Ні! Я не відпущу тебе до нього! І тільки спробуй знову щось утнути. За цю стіну я… - зупиняю його коротким поцілунком, а тоді змушую не рухатись. - Віто!

- Я знаю, що роблю! - кажу впевнено, хоча насправді просто дію так, як велить мені серце. Що б не сталося, в першу чергу зроблю все, щоб захистити своїх близьких. 

- Віто, ні! - кричить мені вслід Герман, а я швидко наближаюся до Веліанта. Зупиняюся, коли відстань між нами скорочується до одного метра. Коли погляд Ані зустрічається з моїм, проникаю у її розум. 

- Як це мило! Встигла знайти собі хлопчика? - кривиться демон. - Тільки от недовго вам залишилося бути разом. 

Веліант збирається перерізати шию Ані і зробити це у мене на очах. Лише мить - і її смерть буде неминуча. Та лезо так і не торкається її шкіри, тому що я хапаю меч голою рукою. 

- Тікай! - шиплю крізь шалений біль, адже лезо розрізало мою долоню, і кров капає просто нам під ноги. 

Аню не треба просити двічі. В її голові чіткі установки тікати - як тільки скажу, вона це робить. Швидко біжить до Германа та інших, а я видихаю з полегшенням. 

- Кого ще чекати в гості? Чи це усі твої подарунки на сьогодні? - посміхаюся крізь біль, а тоді моя сила просто огортає нас обох. 

- Я все одно тебе вб'ю! - гиркає Веліант. - Якщо сила не дістанеться мені, то й у тебе її не буде! Ти не зможеш мене знищити! Я надто сильний навіть для тебе! 

- Це ми ще побачимо! - хмикаю і відпускаю меч. Різко вириваю його з рук демона і викидаю за межі світла, а тоді сама хапаю його за шию пораненими руками. Все навколо нас крутиться в шаленому ритмі. Фіолетове світло огортає обох і не дає Веліанту вибратися з моєї пастки. - Хочеш побачити, на що справді спроможна ця сила? Ти ж так хотів її собі! Можу показати!