11.

Мені сниться нічна дорога і високі дерева по обидва боки. Я стою на узбіччі й нервово оглядаюся навколо. Мені холодно і страшно. Єдиний потік світла йде від повного місяця над головою. Я не розумію, що тут роблю і хочу прокинутися, але змусити себе виринути з цього сновидіння не виходить. 

У якусь мить чую шум двигуна, і зовсім скоро дорогу освічує світло фар. Машина швидко наближається, і, чомусь, разом з цим моє серце починає битися частіше. Наче відчуває, що зараз щось має статися. 

Між нами залишається всього кілька десятків метрів, і ця відстань швидко скорочується. Коли ж зовсім поруч з'являється знайома темна постать, хочеться кричати від жаху, та всі слова застрягають у горлі. Це Веліант і, здається, він мене не бачить…

Демон зупиняється посередині дороги і виставляє перед собою худі руки з довгими кігтями, так мені знайомими. Здається, його бачу не лише я, але й ті люди, що знаходяться в автомобілі. Машина різко зупиняється, а до мене доноситься плач дитини. У салоні немовля - і це факт! 

- Втекти зібралися? - шипить демон і махає руками. Обоє передніх дверей з шаленим скрипом відриваються від автомобіля та летять кудись у хащі. Саме в цей час на вулицю вистрибують двоє людей: чоловік та жінка. В них у руках зброя, націлена на демона. 

Мені в голову закрадається дивне припущення, тому намагаюся краще розгледіти жінку та чоловіка. Вони зовсім молоді, можливо, мого віку. У жінки довге темне волосся, зібране у хвіст, а в чоловіка коротке та світле. 

- Ти не отримаєш її, Веліанте! - кричить жінка, і я добре відчуваю страх у її голосі. 

- Та невже? - здається, демону весело. Відчуває свою перевагу? - А якщо я заберу у тебе її?

Він вказує своїм довгим пальцем у бік автомобіля, а я розумію, що він має на увазі дитину, котра голосно кричить. Навіть у темряві я помічаю, як сильно блідне жінка. 

І саме в цей час лунає перший постріл. Це чоловік стріляє у Веліанта - і демон похитується. А тоді ще один постріл, ще, і ще… 

Демон робить кілька кроків назад й повільно себе оглядає. Невже кулі його не зачепили? Чому він досі на ногах? 

- Здається, щось пішло не за планом… - задоволено протягує Веліант, і після чергового змаху руки чоловік злітає в повітря, наче лялька. Він так сильно розбивається об асфальт, що я можу заприсягтися: чула, як ламалися його кістки. 

- Ні! - у відчаї закричала жінка, а мені здалося, що її біль пройшов крізь мене. Чоловік лежав на асфальті у дивній позі, наче зламана лялька, і я не сумнівалася, що він більше не дихав. 

- Хочеш побачити, як так само помирає твоя донька? - демон зробив кілька кроків у бік жінки і зупинився надто близько. Він зовсім її не боявся, а от її трусило так, що я чула стукіт зубів. - Віддай мені силу і, можливо, я залишу її живою!

Черговий постріл рознісся ехом по дорозі. Схоже, жінка зробила свій вибір. Вона вирішила боротися до кінця, і це була її помилка. Веліант схопив її за шию й однією рукою, наче пушинку, підняв над землею. Пістолет з глухим звуком вдарився об землю, а жінка з останніх сил намагалася відірвати від себе його руку. Вона брикалася та била його руками. Тільки от навіть я розуміла, що її чекає такий же кінець, як чоловіка. 

З моїх очей полилися сльози і схлипи приєдналися до криків дитини. Я не могла зрушити з місця, але навіть якби у мене була така можливість, сумніваюся, що змогла б чимось допомогти цій жінці. 

Несподівано плач зупинився, і єдине, що я чула - це харчання жінки, котра задихалася. Схоже, демон також звернув на це увагу, тому що відпустив нещасну - і та впала на асфальт, надривно кашляючи. 

Чорна мантія тягнулася за Веліантом, коли він наблизився до задніх дверей автомобіля. Схопився за них й одним махом вирвав повністю. Ті зі скрипом впали до його ніг, і демон спробував пробратися у салон. Тільки у нього нічого не вийшло, тому що жінка знову схопила пістолет і вистрілила ще кілька разів. Здається, Веліанта таки зачепило, тому що він похитнувся. А вже наступної миті повернувся до неї, знову схопив за шию, та так сильно, що я почула хрускіт. До горла підступила нудота, і якби це була реальність, напевно, мене б знудило просто на асфальт. 

Демон зламав їй шию і з силою відкинув від себе бездиханне тіло. Він знову поспішив до автомобіля і вже зібрався дістати звідти дитину, коли з салону полилося яскраво-блакитне  світло. Веліант відсахнувся та зашипів, а вже за мить його просто розірвало на шматки…

Світло зникло, а разом з ним все навколо знову поринуло в тишу. До мене повернулася здатність ходити, тому, зробивши кілька невпевнених кроків, я зупинилася біля отвору, де ще зовсім недавно були двері. На задньому сидінні у переносній сумці лежало немовля. Зовсім крихітка, котра махала ручками та ніжками і ще не знала, що її батьки мертві. Та було ще дещо, що одночасно лякало та заворожувало. Її очі світилися яскраво-блакитним світлом, таким же самим, яке зовсім недавно розірвало на шматки демона. 

Виходить, це та сила була в ній, і ця дівчинка… це я…

Прикривши рот рукою, я знову схлипнула. Поглядом знайшла власну матір, котра лежала на асфальті зі зламаною шиєю, та батька, котрого поламали, наче ляльку.

То ось, як розпочалася моя історія… Я побачила її власними очима і відчула, як всередині піднімається щось гаряче і стрімке…

Різко розплющивши очі, я сіла на ліжку та спробувала віддихатися. Моє тіло покрилося липким потом, а шкіра здавалася дуже гарячою. Зістрибнувши з ліжка, помчала у ванну кімнату і зачинилася на ключ. Схопившись за рукомийник, спробувала віддихатися, а коли підняла погляд до свого відображення, ледь не відсахнулася.

Мої очі світилися так само яскраво, як у тієї дівчинки. Ця сила дійсно була в мені і вона просилася на свободу. Увімкнувши холодну воду, я вмила обличчя та спробувала заспокоїтися. 

Світло з очей почало зникати. Коли у двері тихо постукали, очі стали нормального кольору.

- Віто, що з тобою? - стурбований голос Германа змусив мене напружитися. Я не знаю, чи варто йому довіряти. Щось всередині не дає мені відчинити ці двері і впустити його всередину.