20. Тейот та Дженні. Це лише збіг.

Засобів переміщення Перехрестям багато. "Дикуни" з периферії пересуваються виключно пішки - просто тому, що у них зазвичай немає можливості захопити з собою транспорт, що підходить для завалених сміттям доріг, які до того ж погано з'єднуються між собою. Корпус – єдина організація, якій альфи дозволяють літати вище за їхні палаци, тому солдати Білих користуються гібридними гелікоптерами або патрульними "п'явками". Палата та Вчені особливо не рвуться за межі Міста, а коли це все ж стає необхідним, домовляються з Корпусом. У Палати, звичайно, є кілька Проходів і за периметром, але туди вона завжди намагається прокласти прямі та облаштовані дороги, і для обслуговування таких трас вона має спеціальну службу.

Тейот полюбляв пересуватися Перехрестям гібридними мобільними пристроями з  вбудованим слабким гравікомпенсатором і цілком пристойним гвинтом для створення повітряної подушки. Повноцінна антигравітація жерла абсолютно шалену кількість енергії і на Перехресті її використовував лише Корпус у своїх "п'явках". Ну а щоб нейтралізувати, скажімо, тільки половину ваги, енергії потрібно було на порядки менше, чим виробники гібридних авто чи гвинтокрилів і користувалися.

Тейот мав два таких мобіля - один цілком пристойний седан, яким він донедавна щодня їздив на роботу, і другий, яким він користувався доволі рідко, вибираючись на "дике" Перехрестя. Цей другий транспортний засіб був, по суті, швидкісним ховербайком. Його зменшена відсотків на сімдесят вага дозволяла за бажанням стрибати на висоту п'яти-шести метрів. Саме те, щоб швидко перетнути руїни – маневруючи між високими будівлями, але перестрибуючи через низькі перешкоди. Такий транспорт майже не гарантував безпеку пілота, але Тейота, звичайно, це не хвилювало.

Незважаючи на довгу паузу у використанні, байк був у повному порядку. Так, принаймні, запевнив Тейота черговий, викликавши з підземного паркінга капсулу з його апаратом. Житловий квартал Палати було обладнано за вищим розрядом, і на обслуговуванні тут не заощаджували – навіть якщо транспортним засобом не користувалися роками, його регулярно перевіряли та заправляли.

Отримавши ховер, Тейот пару хвилин покружляв навколо кварталу на звичайній для гібридних мобілів у межах Міста висоті у пів метри, щоб оновити напівзабуте вміння, а потім, набираючи швидкість, рушив на захід. Ще раз повторивши маршрут Делбоя, він промчав повз палац лорда Марша і заглибився в похмурі шляхи між квадратними коробками складських приміщень, якими було усіяно більшу частину цього району.

Вже за декілька хвилин, пристойно розігнавшись, він перестрибнув через невисоку бетонну стіну, що позначала периметр Міста. Багато хто, вперше бачачи цю триметрову огорожу без будь-яких колючок або прожекторів з турелями, дивувалися, як така стіна може виконувати хоч якісь охоронні функції. Насправді ж беззахисність цієї огорожі була ілюзією. Стіна була настільки технологічною і міцно пов'язаною з безліччю інших охоронних систем Міста, що могла легко зупинити і розсіяти танкову дивізію з якогось не дуже просунутого світу - причому на пристойній дистанції. Втім божевільних, які витрачали ресурси Провідників на те, щоб перекидати на Перехрестя танки, відстрілювали "п'явки" Корпусу ще за десятки кілометрів від Міста, тож зазвичай стіна периметру була просто стіною, що лише фіксувала в базах даних - хто, коли і де її перетинає.

Вибравшись за Місто, Тейот піднявся на пару метрів заввишки і рушив ще швидше, все далі на захід. Його план був рухатися в цьому напрямку, тримаючись уздовж річки, поки навігатор не скаже , що він біля того місця, де зник гвинтокрил Білих. Тоді перетнути річку і рухатися далі на південь, скинувши швидкість. Так він спробує повторити шлях запропалого патрульного транспорту, шукаючи уламки або щось дивне. Якщо не знайде нічого дорогою, то відвідає той готель, де востаннє бачили лейтенанта Марта перед його зникненням. Тейот розумів, що Корпус, напевно, вже просіяв весь цей маршрут через дрібне решето, але сидіти, нічого не роблячи, не міг.

Все йшло за планом кілометрів п'ять, аж раптом він побачив попереду "п'явку".

***

Північний берег річки нічим не відрізнявся від південного - хіба що був крутішим. Течія трохи віднесла Дженні від того місця, де вона починала свій забіг затопленими Проходами, і це її трохи заспокоювало. Якщо Март збрехав, і Корпус спромігся вчора більш-менш точно визначити, де щез гвинтокрил, то зараз вона знаходилася десь за милю-дві на північний захід від цього місця. Непогана фора.

Остаточно вибравшись на берег, Дженні ще раз ретельно оглянула все довкола. Під її ногами замість гальки, нанесеної рікою на уламки бетону, з’явився сухий, хоч і потрісканий, асфальт, а над усією поверхнею річки не було видно жодного руху, тільки відблиски на брижі від сонця, що визирнуло з-поза хмар. Такими ж тихими та спокійними були і руїни на узбережжі. Схоже, прямо зараз їй нічого не загрожувало. І тому Дженні зайнялася найнеобхіднішим - їй потрібно було поїсти та перевдягнутися.

Найближчий Прохід був вдало представлений кількома житловими будинками, і після короткого огляду забезпечив її черговим викликаним холодильником, де вона знайшла половину запеченої індички – ну чи якогось іншого птаха, надзвичайно схожого на індичку. Хоча до дня Подяки і було ще далеко, Дженні віддала належне традиційній страві першопоселенців, а потім, оновивши по черзі кілька шаф у першій-ліпшій квартирі, обзавелася купою рушників, що дозволило їй позбутися залишків вологи на тілі.

Заразом вона позбулася й купленого на Залізному ринку одягу, підшукавши собі в шафах якісь схожі на джинси штани та вільну сорочку з вишивкою на рукавах.