14. Тейот. Дещо про девів.

  Даонет вмостився на ліжку зручніше, і, прижмурившись, подивився на Тейота. Дев бачив, що це саме він, син Даони, не підробка чи підставна ціль, чого він деякий час побоювався – надто легко все вийшло. Магії в хлопці майже не було, але  Тейот бачив, що цей парубок сильно відрізняється від звичайних людей.

  Даонет не виглядав наляканим. Він міг би все сильно ускладнити, якби почав намагатися вирватися зі спальні –Тейот не міг собі дозволити його бити, а просте утримання силоміць у виконанні дева могло б скінчитися погано. Але нічого такого не трапилось – хлопець просто спокійно вивчав свого нічного гостя. Тейот вирішив, що, можливо, він такий від природи. Нащадки альф іноді мали різні прояви психопатії, і дева зовсім не здивувало би, якщо б виявилось, що він сам емоційніший за Даонета.

  - Моя мати померла, - сказав зрештою юнак спокійно. – Ще при моєму народженні.

  - О, я не сумніваюсь, що добрий дядя Марко тобі так і сказав, - промовив дев, оглядаючи кімнату. Не побачивши більше нічого підозрілого, він висмикнув смуглянку з її кутка. Вона прошипіла щось йому в обличчя, але він це проігнорував і просто випхнув її зі спальні.

  - Поклич Огійона. Хай прийде сюди один. Нам потрібно дещо з ним обговорити. Ніякого штурму, газу, чи снайперів. Хлопчик може постраждати, а ми ж цього не хочемо? – з погрозою сказав Тейот і зачинив двері перед носом оголеної охоронниці.

  - Він не прийде, - сказав Даонет з ліжка. – Якщо ви від генерала, і вважаєте, що якось можете вплинути на дядька, взявши мене в заручники, то ви сильно помиляєтесь. У нас із ним напружені стосунки, не думаю, що він сильно цінить моє життя.

 - Звичайно. Саме тому до тебе приставлена цілодобова охорона, а всіх посланців твоєї матері спецслужби відстрілюють за кілометр від тебе, - саркастично зауважив Тейот. – Я не знаю, хлопче, що саме тобі розповідав Марко про те, хто ти і нащо ти йому здався, але я впевнений, що в тих розповідях було не надто багато правди.

  - О, то ви тут саме для того, щоб розкрити мені очі? – так само саркастично спитав альбінос. – Я, до речі, можу встати і одягнутися? Я розумію, що в нас тут не звана вечеря, і на вашому фоні – до речі, чудове лахміття - я навряд чи буду виглядати погано, загорнувшись у ковдру, але мені було б набагато комфортніше…

  - Так, звичайно. – кивнув Тейот, проходячи по периметру кімнати. Закривши фіранки на вікнах, він підтягнув крісло в середину кімнати і всівся в нього обличчям до дверей. – Я думаю, Марко буде хвилин за п’ять, якщо він десь у маєтку. Є час трохи побалакати.

  - Все ж таки, чому ви думаєте, що замість Марко сюди не прийде охорона і не застрелить вас? – спитав Даонет, одягаючись. -  У вас немає зброї, ви не намагаєтесь прикритись мною, як щитом. Як на мене, вам залишилось жити пару хвилин.

  - Ну, мене вже намагались застрелити. Не помітив, що сталось, коли я зайшов?

  Даонет завмер, одягаючи сорочку.

  - А що, то вона стріляла? Я, чесно кажучи, коли прокидаюсь так раптово, досить довго погано розумію, що відбувається. Ну якщо і стріляла, то напевно промазала.

 - Та ні, вона влучила. Просто кулі це не те, що може мене вбити.

  - А… - тільки і сказав хлопець, застібаючи останній ґудзик. Потім спитав з нудьгою в голосі. – І це, звичайно, якось пов’язано з «таємницею» мого народження?

  - Майже ніяк. – заперечив Тейот, з цікавістю оглядаючи альбіноса. Дивно, але одягнений він ще більше був схожий на свою матір. – Я бачу, що ти розумний хлопець, що налаштований досить скептично, і вважаєш мене просто божевільним, якому трохи пощастило. Тебе важко переконати в чомусь, що в твою картину світу не вписується. Але річ у тім, що твоя картина світу не те що невірна – вона просто неповна. Ти наче читаєш анекдоти з останньої сторінки газети, не звертаючи уваги на першу – навіть не підозрюючи про її існування. Тому я тобі дещо розповім. Зовсім коротко. Навіть не прошу тебе повірити – просто взяти до уваги. Докази з’являться потім, разом з твоїм дядьком.

  - Звичайно. А який в мене вибір? – сказав похмуро Даонет, сідаючи на ліжко. – Поки ситуація не вирішиться, я у вашій владі, тож чому б мені не послухати людину, яка, ризикуючи життям, взяла мене в заручники. Я тільки сподіваюсь, що ваша маячня буде цікавою. Я ніколи не прокидаюсь так рано, і зранку сам не свій, поки не вип’ю свою порцію гарте, тому я злий. А коли злий, я не надто уважний…

  - Ну якщо ти хочеш розуміти, що відбувається, то краще тобі сконцентруватися і слухати уважно, - знизав плечима Тейот. – Перше, магія існує. Я – як і багато хто – не дуже розуміюсь на тому, що це таке, та і різновидів цієї самої магії занадто багато. Можемо спростити і уявити, що це особливі види енергії, які деякі люди – у деяких конкретних умовах – можуть використовувати щоб творити незвичні і незбагненні речі, які не можуть бути пояснені «звичайною наукою». Тут і зараз цих самих конкретних умов немає, тож у вашій країні магія – це лише казка. Проте є дехто (для спрощення ти можеш назвати цих істот богами), хто може використовувати магію де завгодно. Свою специфічну, могутню магію, могутнішу, ніж інші види. Ці істоти мешкають зовсім не тут, і навіть не можуть сюди потрапити. Але іноді вони входять у контакт зі звичайними людьми. Я не знаю, як це виглядає і як саме відбувається, але я впевнений, що цей процес навряд чи схожий на те, чим ти займався тут із своєю смуглянкою. В результаті цього контакту з’являються так звані полукровки. Вони володіють магією своїх батьків і можуть нею користуватися де завгодно, але, звичайно, зовсім не такі могутні, як ті, хто їх створив. Боги – хоча в тому місці, звідки я прийшов, ми звемо їх альфами – створюють полукровок з якоюсь невідомою метою, і ті мандрують різними місцями, іноді повертаючись до своїх батьків і хазяїв.