13. Тейот. Плата по боргах

  Розмова двох душевидців чимось схожа на гру з відкритими картами. Ні можливості блефувати, ні шансу  обманути супротивника. Тебе бачать наскрізь. Від тебе теж нічого не приховується. Але навіть у такій грі нічия малоймовірна – бо мало володіти інформацією, треба ще вміти її скористатися.

  Тейот сидів напроти Даони в її кабінеті під «Квітником». Вони знаходились на тих же місцях, що і пару днів тому, але ситуація кардинально відрізнялась . Він вже не був зламаним безпорадним створінням, що благав про допомогу. Авжеж, він став її боржником, але це не захистило б Даону від його гніву, якщо б вона дала  йому на те привід. І відьма це відчувала так само ясно, як і бачила цей гнів, що наповнював Тейота, як дощ грозову хмару. 

  - Ти злишся. – сказала Даона після хвилини напруженого мовчання, під час якого вони свердлили одне одного поглядами. – Я бачу, що ти злий не лише на інших, а й навіть на мене. Але чому? Я погано зробила свою роботу? Який в тебе привід гніватися на мене?

  - Я тут, щоб виконати свою обіцянку. Ми домовились, що я зроблю для тебе дещо, а перед тим, як почати, зайду до тебе за додатковими деталями, - спокійно вимовив Тейот, але його спокій був кригою, під якою плавали акули. – В мене немає скарг на якість твоєї роботи. Але виникли деякі питання, які треба прояснити.

  Даона зіщулила свої червоні очі, і Тейот побачив, як її впевненість у собі ламається, і в ній зароджується страх.

  - Ти якимось чином пов’язана з вбивством моєї дружини? – спитав Тейот, коли побачив, що страх дійшов до горішньої відмітки і починає спадати. Здивування. Полегшення. – Отже, ні. Далі. Хто зв’язався з тобою першим з мого питання – Палата чи хтось інший? Може ти знала, що я прийду, ще до вбивства? Може твоя бабуся Жасмин – а це ж вона твоя родичка з боку альф, чи не так – попередила тебе заздалегідь? Залишила в тебе спеціальне замовлення  на мій відчай, на мій попіл? Ще до того, як все трапилось?

  Емоції Даони, яскраві та чіткі, змінювались наче кольори у калейдоскопі. Тейот читав її з легкістю, йому не потрібно було чути її відповідей – і Даона це знала. Карти шелестіли по сукну, відкриваючись одна за одною…

 - Твоя злість… Твої запитання… Ти бачився з леді? – запитала Даона, коли Тейот перестав ставити питання і вона побачила, що його гнів, хоча і не зменшився, більше не спрямований на неї персонально. 

 - О так, бачився. Стара упириця покликала мене до себе, наче б то для того, щоб передати через мене Палаті та Корпусу черговий наказ. Я спочатку не зрозумів, чому саме мене. Але потім, коли ми зустрілися, я побачив у неї в руках такий знайомий графин… І як вона дивилася на мене, пригублюючи мій попіл – наче смакуючи дороге вино… 

  Не потрібно було бути душевидцем, щоб зрозуміти його почуття - в голосі Тейота звучали гіркота і гнів, які б розпізнав навіть сліпець, позбавлений будь-якої емпатії.  

  - Твій попіл це винятково чисті та сильні почуття, - тихо промовила Даона. – Не гнівайся на неї. Вона дуже стара, моя леді. Живучи стільки, скільки вона, неможливо не втратити гостроту відчуттів, як і саму здатність ці відчуття отримувати. Те, що я зазвичай їй віддаю, дає їй лише слабку тінь емоцій. А те, що я забрала в тебе…

  - Ти не розумієш, чи не так? Як це, коли тебе сприймають, як дійну корову, яка щойно зробила рекорд з надою? Питають про якісь дрібниці і одночасно смакують твою концентровану тугу за вбитою дружиною? – перервав її Тейот. – Я так зрозумів, це твоя їй орендна плата? За «Квітник»? Найсильніші емоції з того, що ти можеш дістати? І у скільки ж вона оцінила попіл моєї дружини? Пару місяців тобі зарахувала? 

   Тейот підскочив з місця, стиснувши кулаки, а Даона зіщулилася у своєму кріслі, заворожено спостерігаючи за буйством його гніву. Але це були лише декілька секунд. Тейоту треба було лише виплеснути, викрикнути все те, що він не посмів сказати старій альфі, яка в нього на очах смакувала його концентровані емоції, наче людожер насолоджується ампутованою кінцівкою у присутності ще живої жертви.

  Він впав на стілець і сердито засопів, втупившись у хазяйку – все ще гнівливим поглядом, за яким, однак, Даона вже не бачила того полум’я, що так її налякало.

  - Мені шкода, що вона зробила таке, - сказала альбіноска, випроставшись. – Це було неетично. Але ж вона не розуміє людську етику. Неможливо судити їх за людськими нормами. З мого боку, як ти можеш розуміти, теж жодного злочину не було. Ця речовина… емоція у вигляді матерії… дуже небезпечна річ. Ти сам бачив, що було з Амелі, яка вдихнула лише пару крихт того попелу. А уяви що станеться, якщо розпилити це десь у місті? Віддати таке альфі – найбезпечніший спосіб утилізації.

  - Як ти можеш розуміти, - холодно відрізав Тейот, - Срав я на це все. Ти як ніхто інший знаєш, що в мене є почуття, і жодна логіка чи доцільність не змінює того факту, що ви обидві мене до біса розлютили. Ти сама оперувала мої емоції і знаєш, що немає різниці між мною і звичайною людиною, коли треба розлютитися чи впасти в розпач.

  - О, різниця є, - тихо промовила альбіноска. – Ти її не бачиш, тому що душевидець не може бачити власну душу. Немає таких дзеркал, щоб ти зміг подивитися на себе і зрозуміти, наскільки ти відрізняєшся. Так, твої емоції людські, але вони не збалансовані. Не стабільні.

  - Поясни, - хмуро попрохав Тейот.

 - Звичайна людина, вона як добре розпалене багаття – вогонь може стати слабше, може трохи згаснути, чи раптово розгорітися. Але всі багаття – вони більш-менш однакові. Багаттю не стати сонцем – не вистачить палива. Але ти… Ти не багаття. – сказала Даона, кривлячи губи. – Ти схожий… на запал на вогнеметі, якщо ти бачив таке коли-небудь. Невеликий вогник, що може хіба що трохи обпекти… і потім в одну мить – вуух! І величезний спалах високотемпературної плазми, що пожирає все навкруги, пропалюючи навіть стіни. І за мить – знову вогник.