10. Тейот. Жасмин і таргани

Рано-вранці Тейот зібрав усіх у відділку на позапланову нараду і швидко розкидав усі свої проекти по начальникам секторів. Після чого домовився про таку ж позачергову нараду з босом.

  І його першими словами, після того, як він привітався з де ла Пейя, були: - Мені все ж необхідна відпустка.

  Сір Вондерон підняв брову.

 - Позавчора я сильно помилився. Я не можу поки що працювати. Я втратив концентрацію, я погано реагую на різкі зміни обставин. – пояснив Тейот. - Вчора, по поверненню, я попросив мене перевірити нашими стандартними тестами. Результати жахливі. Зараз я би не пройшов співбесіду у відділок навіть на другорядного контактера. Тож я вважаю, що мені треба зробити паузу і …

  - Другорядний контактер… - повільно проказав Вондерон, перериваючи Тейота і поцокав язиком. -  Я прочитав твій попередній звіт, поки їхав до офісу. По К-871. Я так розумію, що ти знайшов і ініціював за допомогою Алехандро місцевого контактера, який до того ж є ще й представником офіційної державної установи.

 - Мені просто пощастило…

 - Тобто ти перевів розвідку у стабільний перший контакт… за скільки? Менше ніж за дві доби? Це начебто рекорд останніх десяти років, ні? А тепер ти розповідаєш мені про тести? – не слухав його Вондерон. – Називаєш себе другорядним контактером? Серйозно?

  Тейот зітхнув.

  - Я працюю над повною версією звіту. Там все не настільки райдужно. Мені просто пощастило.

  - Мене це не цікавить. – директор поглянув на золоті терези, що прикрашали стіну кабінету. – Щастя, наполегливий труд, підкуп або магія. Палаті все одно, що на чаші терезів, доки на іншій прибутки. Пам’ятаєш про це? 

  - Звичайно. Але відпустка… Я справді не можу зараз працювати. Цей світ… я не контролював ситуацію. Спочатку виявилось, що мене там тільки і чекають, бо Прохід відкрився на державний курорт країни, що тільки-но програла війну. А потім один з офіцерів раптово виявився потенційним Провідником. Я не був готовий до контакту, а вони не були готові до знань про Перехрестя. Так, я вивів контакт на правильну стежку, але весь час мені здавалось, що це не моя гра. Що я фігура, а не гравець. Коротше, ця перемога для мене – скоріше поразка. Я розчарований.

  - Ти переміг – це головне. А про відпустку - це взагалі не питання. Ти не брав її багато років. Я маю на увазі – справжню, на декілька тижнів чи місяців. А працював весь цей час ти дуже ефективно. Скільки тобі треба? Два місяці? Три? – відмахнувся від його переживань директор.

  - Двох поки що вистачить. – Тейот полегшено зітхнув. Він знав, що йому дадуть відпустку, але не припускав такого ентузіазму з боку де ла Пейі. – Якщо не вистачить двох місяців, щоб зібратися до купи, доведеться знову йти на поклон до Даони.

  Вондерон витріщився на нього, як на привида.

  - Навіть не думай про це! Послухай, люди, які скористалися її послугами, часто потім хочуть скористатися ще, і якнайшвидше. Це відомий симптом. Не тому, що її методи включають в себе секс – хоча я б не назвав це сексом – а тому, що це виглядає таким легким виходом. Дуже зручно, авжеж.

  Вондерон скрипнув зубами, і Тейот здивовано спостерігав, як зазвичай незворушний директор майже кипить від люті. Тепер Тейот точно знав, що його керівник не лише добре знав альбіноску, але й мав на неї неабиякого зуба… та майже точно користувався колись її послугами.

  - Щось не так на роботі? Посварився з дружиною? Погано спиш? Є легкий вихід! Бігом до чаклунки! – скрежетів де ла Пейя. – Те, що це нагадує лікування нежиті ампутацією носа, нікого не хвилює. Добре, що Даона, при всіх її недоліках, професіоналка. Її «процедури» не можна проводити більше ніж раз на рік, і по дрібницях вона не працює, тому швидко відшиває таких клієнтів. Ну а те, що дехто продовжує шукати з нею зустрічі… що ж, на то вона і бордель-маман по сумісництву, щоб мати варіанти, як розважити настирливих клієнтів. «Квіточок» у неї багато. Але ось тобі порада, Тейоте.

  Тейот зобразив слухняний інтерес.

  - Не шукай з нею додаткових зустрічей. І якщо вже вирішив зайнятися сам її… питанням, а не дати нам все владнати…

  Тейот кивнув, показуючи, що не передумав.

  - Будь обережним. Це може виявитися небезпечним – навіть для тебе.

  Дев посміхнувся, з усіх сил намагаючись вдати, що не здивований. Він бачив занепокоєність де ла Пей і – щиру тривогу за нього. Це було доволі приємно… і дивно.

  - То що ти будеш робити у відпустці? – вочевидь вирішив перевести тему директор, але йому не пощастило.

  - Власне займусь питанням Даони.

  І, побачивши як Вондерон скривився, додав. – Якщо, звичайно, Кра-Кра не має імені вбивці.

  - Конкретно вбивцю ми знаємо. Але це нам нічого не дає. Поки що. Але якщо ти бажаєш послухати попередні результати, я можу попросити Кра-Кра зробити нам невелику презентацію за півгодини.

  Звичайно ж Тейот не відмовився.

 ***

  Кра-Кра була чорношкірою, високою і доволі вродливою жінкою. На вигляд їй було під п’ятдесят, але Тейот знав її багато років, і за цей час вона майже не змінилась. Справжнє її ім’я складалось з декількох слів, частина з яких були занадто довгими, частина – занадто короткими і всі – майже не вимовними для більшості мешканців Міста, тож вона з задоволенням перейшла на короткий псевдонім, який сама і обрала. Коли її питали, чому саме ці два слова, вона лише жмурила свої великі сірі очі і загадково посміхалась. Тейот підозрював, що на її мові «Кра-Кра» значило щось небезпечне чи непристойне – це було б дуже в стилі цієї жінки. Народжена в якійсь дуже розвиненій цивілізації, вона сприймала більшість оточуючих зі зверхністю шляхетної дами, що ласкаво дозволяє селюкам не кланятися у її присутності. Багатьох це бісило, і Тейот не був виключенням.