5. Дженні. Метод знайомства

 Вони з’явилися, коли Дженні була вже на третьому поверсі. З холодильника на другому вона взяла лише пару стегенець KFC і пляшку води. Контейнери з чиїмись обідами майже всі містили в собі тільки салати та йогурти - мода на здорову їжу нового покоління «білих  комірців», не інакше. Дженні такого не їла. Якби не було курки, може і довелося б, і, можливо, за день вона пожалкує, що не забрала із собою декілька йогуртів, але прямо зараз від самої думки про цю гидоту її всю пересмикувало. Але вона не думала, що тут (де б це «тут» не знаходилось) в неї буде проблема з їжею.

  При переносі Дженні разом із маленьким шматочком Нью-Йорку опинилася на невеликому пагорбі, тож з третього поверху напівзруйнованої офісної будівлі було видно достатньо далеко.  І на півночі, на обрії, вона розгледіла скупчення будівель, що сильно відрізнялися від оточуючих її наразі руїн. Їй навіть здалося, що вона бачить якесь миготіння поряд з ними – там крутилися чи то величезні механізми, чи то такі ж величезні вантажні платформи. Де б вона зараз не опинилася, це місце не було безлюдним. Отже з їжею проблема вирішиться рано чи пізно. Треба просто зробити невеликий запас про всяк випадок, щоб вистачило дійти до людей.

  Вдивляючись вдалечінь, вона намагалася іноді кидати оком і на околиці, а ще – не надто висовуватися з вікна, тож помітила їх перша. Її теорія, що ця місцевість населена, і можливо, навіть населена щільно, підтвердилася майже відразу. 

  Троє вийшли з пролому метрах у п’ятдесяти від офісу, з території, яка раніше не належала її Нью-Йорку. Двоє чоловіків та жінка – всі в пісочного кольору камуфляжі, бронежилетах і з якоюсь зброєю у руках. Дженні не дуже зналась на чомусь крім короткоствола, але вирішила, що то якийсь вид штурмових гвинтівок. Трійця рушила до офісної будівлі, витягнувшись ланцюжком і тихенько перемовляючись.

  Патруль від місцевої влади? Військова експедиція? В будь-якому випадку, озброєні та споряджені вони професійно, тож від них можна очікувати неприємностей. 

 Коли трійця підійшла ближче, Дженні розгледіла їх трохи краще. Компанія виглядала збудженою і нервовою, такі можуть навіть почати стріляти на звук. Схоже, такі «свіжі» квартали тут мають дурну славу і для місцевих звично ходити в таких місцях обережно. Враховуючи, що в цьому конкретному кварталі була Дженні, яка вже почала планувати, як їй пограбувати трійцю озброєних незнайомців, такі звички, мабуть, мали сенс.

 Знизу почувся зойк. Це трійця місцевих познайомилися з Алексом-без-голови. Дженні обережно виглянула і знову відхилилася назад, щоб її не помітили. Обміркувавши побачене, вона знизила свою оцінку небезпеки незнайомців – якщо раніше ті здавалися їй якимось спецпідрозділом, то зараз в її очах стали чимось на зразок купки страйкболістів, що десь взяли справжню зброю. Замість того, щоб контролювати місцевість, поки тільки один із них буде обдивлятися тіло, вони всі разом втупилися у нього, повернувшись спинами до можливих загроз, і теревенили, вочевидь, ділячись теоріями про те, що це за труп і чого це він тут опинився.

  Якби Дженні мала гвинтівку (і вміла з неї стріляти), вона б могла ризикнути, і трупів стало б на три більше. Але щоб стріляти на такий відстані з 45го і влучати в ціль, треба бути Брудним Гарі, не менше, і вона себе до таких снайперів не відносила.

  Дженні прислухалася до розмови – звуки в тиші мертвих кварталів розносилися далеко, і зрозуміла, що всі троє розмовляють різними мовами. Одного з них вона майже розуміла – чоловік базікав на чомусь, що нагадувало дуже сильно спотворену англійську, як їй чулось. Мова всіх інших для неї була просто абракадаброю, але дуже різною – якщо в одній було забагато шиплячих звуків, то інша взагалі здавалася їй якимось клекотом. Як всі троє при цьому один одного розуміли – залишалось загадкою.

  «Це шанс». – подумала Дженні, обережно нишпорячи по третьому поверху у пошуках якоїсь ідеї або засобів для майбутньої пастки і намагаючись все робити безшумно – у свою перемогу у разі прямої сутички вона не вірила абсолютно.

  Життєвою необхідністю було спіймати живим чоловіка, що розмовляв майже-англійською. Їй була потрібна інформація про те, що відбувається і куди вона потрапила. Також їй були потрібні гвинтівка, припаси та, напевно, одяг. Блузка з джинсами та босоніжки чудово підходять для вересня у Нью-Джерсі, та й тут вона поки що не мерзла, але ніхто не знає, що буде, наприклад, уночі. А у цих типів за плечима крім рюкзаків були ще й якісь скатки, що нагадували спальні мішки.  

  Таким чином план «А» полягав у збройному нападі з вбивством і пограбуванням. З вбивством - тому що Дженні не мала ілюзій, що зможе просто так взяти і пограбувати трьох озброєних і вочевидь готових до стрілянини людей. Перед грабунком їх кількість треба було радикально зменшити. В ідеалі – до одного чоловіка, що розмовляв «майже-англійською».

  План «Б» передбачав непомітну втечу з офісного центру і шлях на північ як є, з двома курками «KFC», пляшкою води і п’ятьма набоями у «дезерт іглі». Незважаючи на те, що нещодавно такий розклад здавався їй єдиним з можливих, зараз вона вважала його вкрай неприємним. Зовсім поруч бродила купа речей, які можуть стати їй у пригоді. Цілком незрозуміло, чому вона повинна від них відмовлятися. Те, що вони належали комусь іншому, в даній ситуації нічому не заважало, бо ризик, насильство і право сильного були для Дженні моральними імперативами з  дитинства. Вона навіть не думала про те, щоб вийти до незнайомців з піднятими руками і спробувати про щось домовитися. Життєвий досвід підказував їй, що в такому випадку її скоріш за все пограбують, поб’ють, допитають і, можливо, зґвалтують. Невідомо, в якому порядку. Ні, краще вбивати і допитувати буде вона.