1. Тейот. В полоні попелу

Повітря пахло жасмином. Це означало, що вони знаходяться в районі лупанаріїв та казино, десь посеред кварталів низеньких багатоповерхівок, побудованих на розчищених ділянках навколо палацу леді Жасмин. Окремий світ розваг та проституції посеред ділової метушні Міста, частина мешканців якого була занадто зайнята, щоб влаштовувати особисте життя і з задоволенням користувалася послугами професіоналів.

 Тейоту було начхати на жасмин та лупанарії. Йому було начхати на все вже декілька днів – з тої самої миті, як він впав навколішки на місці, де раніше стояв їх будинок, і пропустив крізь пальці попіл, що залишився від його дружини.

Він відкрив очі. Поки вони були заплющені, він бачив тільки свою Агнес. Ось вона сміється, ось її волосся торкається його обличчя… і розсипається попелом.

«Скільки пройшло часу? Чому мені здається, що вже декілька років?» - подумав він, подивившись на свої тремтячі руки. Тонкі пальці посмикувалися - здавалось, кожен у своєму власному повільному ритмі. «Вони танцюють. Танцюють прощальний танок.» - здогадався Тейот. Ця думка не викликала в нього ніяких емоцій.

Автомобіль різко зупинився перед невеликим двоповерховим будиночком кремового кольору, що був затиснутий між величезним, обліпленим афішами з оголеним тілом, лупанарієм, та якимись цегляними руїнами. Над квітучим жасмином, що ріс по боках ґанку, було каліграфічно виписано білою фарбою: «Квітник».

- До біса квіточок у цьому місці, еге ж? -  зауважив з місця водія Рікон, вирубаючи мотор.

- Чому ми тут ? – байдуже спитав Тейот.

- Тому що бос так сказав. Тому що ти розвалюєшся, Тей. Розкладаєшся заживо. Ми тобі казали, куди ми їдемо і навіщо, але ти нас навіть не слухав. Просто кивав не в такт. Знову спілкувався з дружиною, скоріш за все…. – відповів йому Рікон. У голосі заступника відчувалася якась груба дбайливість, що сильно контрастувала з його горилоподібним зовнішнім виглядом.

- Добре, ми тут, тому що бос так сказав. Але навіщо ми тут? Це ж бордель. Ви вважаєте, що я забуду дружину, затрахавшись до смерті? – слова давалися Тейоту насилу. Він, напевно, розізлився б на Рікона, якби міг злитися зараз. Якби взагалі міг зараз що-небудь.

- Ні, Тей. Так, це бордель, та ще й не абиякий, а елітний. Але тобі туди треба не за трахом. Тобі треба лікуватися. І тут мешкає лікар. Пішли. Гірше тобі вже точно не буде.

З цим важко було не погодитися, тож Тейот перестав протестувати, хоча все ще не відчував ні цікавості, ні навіть злості. Просто рушив за товаришем. Механічно, наче лялька.

Хто тут лікарка, він зрозумів, як тільки ступив за поріг. У фойє, серед розкиданих там і тут диванів та  подушок, лежало, сиділо, та повільно ходило, вихляючи різними частина тіла, декілька напіводягнених дівчат та парубків, але його погляд відразу зупинився на ній. У очах Тейота вона переливалася та вигравала різними кольорами райдуги, виблискуючи, наче різдвяна іграшка. Не сліпила очі райдужним різноцвіттям, як альфи, не їжачилась промінцями насторожених заклинань, як якийсь амулет, а саме переливалася, як місячна доріжка на воді. Жінка була сповнена магії, і, судячи по райдужним кольорам, саме магії Перехрестя.

Для звичайного людського зору вона теж кидалася в очі, навіть серед пістрявого «квітника» - єдина серед усіх дівчат затягнута в елегантну сукню білосніжного кольору. Такого ж кольору було її волосся, що спадало на плечі неспокійними хвилями. Очі її відливали червоним, а помада того ж кольору підкреслювала широкого рота. Вона сиділа осторонь від усіх, за невеликою стійкою, і з того, як запопадливо до неї зверталися оточуючі, було зрозуміло, що вона тут повновладна господарка. Рікон пішов прямо до неї, привітно оскаливши зуби та не оглядаючись ні на кого більше. Тейот йшов за ним, відчувши, як при наближенні до альбіноски попіл всередині нього заворушився і занепокоєно забурчав.

- Ми до тебе, Даона. Тобі мали повідомити, нащо.

- Так. Я чекала на вас, торговці. – мелодійно проспівала райдужна іскриста пляма і рушила геть, манячи їх за собою.

Тейот міг би знову перемкнутися на звичайний зір, але вважав за краще бачити її саме як згусток магії. Це набагато сильніше відволікало його від… попелу, ще теплого, сформованого у фігуру Агнес, що корчилась у нищівному полум’ї. Він помотав головою і спробував знову зосередитися на тому, що наразі відбувалося.

Слідом за Даоною вони з Ріконом спустилися до підвального поверху і зайшли, схоже, в кабінет володарки борделю – затишний та заставлений зі смаком підібраними меблями.

- Відразу до справи, - промурчала пляма у формі жінки, відкидаючись у кріслі і закидаючи ноги на стіл. – Я чула про вас і вашу біду, Тейоте. Я бачу, як ви страждаєте, і я впевнена, що зможу вам допомогти з цим. Але є нюанси.

Рікон пирхнув, всідаючись на стілець напроти хазяйки, і вже хотів щось сказати, але та зупинила його жестом.

- Я би воліла обговорювати ці нюанси з клієнтом віч-на-віч. І тим паче я не буду проводити ніякі процедури у присутності сторонніх осіб.

- Кралечка, за цю твою процедуру платить Палата, - саркастично відповів Рікон, соваючись на стільці, що виявився для нього трохи замалим. – І я її представник. Тейот прямо зараз… не дуже здатний до перемовин, як ти сама бачиш. Він, якщо можна так виразитися… трохи розсіяний.

В цей момент Тейот, що до того стояв у дверях, підійшов до нього ззаду і схопив Рікона двома пальцями за моментально скаменілу шию. Потім нахилився і прошепотів помічнику на вухо: