РОЗДІЛ 15. АРТЕМ

Я не спав майже всю ніч. Віві заснула лише під ранок. Вона лежала поруч, притиснувшись до мене, а я дивився в стелю і слухав її рівне дихання. Після вчорашнього мені здавалося, що всередині не залишилося нічого, окрім люті. Я думав про Вів’єн. Про дівчину, яку життя ламало раз за разом. Про дитину, яку мала захищати власна мати, але натомість стала її катом. Кожна нормальна мати готова віддати все заради своєї дитини, прийняти будь-який удар на себе, аби лише вберегти її від болю.

Та не вона.

Романо роками руйнували життя власної доньки, крок за кроком позбавляючи її всього, що мало значення.

Її батько був єдиною людиною, яка по-справжньому любила її. Єдиним, хто дарував їй тепло, підтримку і відчуття дому. І навіть його вони відібрали.

Усі ці роки брехні.

Усі секрети.

Усі рани, які вона носила в собі, навіть не знаючи, хто завдав їх насправді.

Я перевів погляд на її обличчя. І тоді я зрозумів одну просту річ. Цього разу Романо не втечуть.

Не сховаються.

Не відкупляться.

Не знайдуть способу вислизнути.

Телефон завібрував рівно о сьомій ранку. Я миттєво схопив його, боячись, що звук розбудить Віві.

Повідомлення від Данила.

«Почалося».

Серце вдарилося об ребра.

Нарешті.

Я обережно вислизнув із ліжка, поправив ковдру на плечах Вів’єн і вийшов на терасу. Ранкове повітря було прохолодним, але це допомогло трохи приборкати напругу, що стискала груди.

Набрав номер Данііла.

Гудки здалися нескінченними.

- Ну? - запитав я одразу, щойно почув його голос.

На тому кінці почувся задоволений видих. Я знав цей тон. Він чекав цього дня не менше за мене. Ми обидва занадто довго спостерігали, як ці покидьки виходять сухими з води. Те що вони зробили з нашими рідними, не могло залишатися без уваги.

- Інтерпол уже працює.

Я завмер.

- Вони зайшли?

- На всі об'єкти одночасно.

Я заплющив очі.

Нарешті.

Місяці підготовки.

Безсонні ночі.

Постійний ризик.

Страх, що будь-яка помилка зруйнує все.

Кожен крок вів до цього моменту.

- А що там із Фредеріко?

На тому кінці розсміялися.

- О, друже... Кажуть, вираз його обличчя був просто безцінним.

- А Ерік?

- Його теж затримали. У квартирі з Інною. Дівчина істерила, кричала, що «це все підстава». Але доказів було забагато. Продаж людей, створення та розповсюдження порноматеріалів, наркотики, відмивання грошей… Вони тонули у власному бруді.

Я уявив обличчя Фредеріко в ту мить, коли до нього увірвалися в бронежилетах. Самовпевнений виродок, який роками вважав себе богом, нарешті зрозумів, що гра закінчилася. І вперше за багато днів у мене вирвався короткий, майже хижий сміх. 

Схоже чоловік не очікував, що наші випадки у його сторону переростуть у щось серйозніше та це лише була приманка. Потрібно було відвернути його увагу на більш дрібні деталі, щоб він не звернув уваги на основні події. 

- Вони заплатять за все, - тихо сказав я. - За Амелію. За Віві.  За її батька. За Софі.За кожного, кого вони зламали.

- Ми зробили це, друже, - відповів Данііл. - Тепер вони більше ніколи не торкнуться наших сімей. Моя Софі нарешті почне спокійно спати. 

Я повернувся в спальню. Віві ще спала, але вже починала ворушитися. Я ліг поруч і обережно притягнув її до себе. Вона притулилася, не розплющуючи очей.

- Все буде добре, - прошепотів я їй у волосся. - Вони більше ніколи тебе не зачеплять.

Того ж дня новини вибухнули.

«Імперія Романо впала».

«Арешт відомого бізнесмена за торгівлю людьми та порнографію».

«Наслідник Романо також затриманий».

Весь день ми провели разом, дивилися репортажі. День був трохи тривожним, адже ми не до кінця вірили, що прийшов кінець. Здавалося б стільки екшину та різних подій. 

Віві сиділа в мене на колінах, міцно стискаючи мою руку. Її очі були сухими, але в них горіла якась тиха, глибока перемога. Лео повзав граючись іграшками. Мої батьки теж приїхали. Я бачив які стурбовані погляди він кидав на маму. Вони хвилювалися, хоча зі всім вже було покінчено.

Вперше за довгий час я відчув спокій. 

- Вони нарешті в клітці, - тихо сказала Віві. 

Я поцілував її в скроню.

- Ти вільна, Віві. Нарешті.

Та якби ми могли уявити, що ж чекає нас у майбутньому. Я б ніколи не допустив того, про що жалів решту життя… Те що зводить мене з розуму при кожній думці. Те чого я досі не пробачив… Те як я втратив її… Ту яку клявся вберегти… Мою Віві…