РОЗДІЛ 8. ВІВʼЄН

Зтягнувши із себе тугу сукню нарешті видихнула. Не одягаючись, лягнула на ліжко в одній білизні,  розкинувши руки та ноги. Все тіло свербіло від мережива, а гудзики залишили болючі сліди. На декілька секунд заплющила очі та хтось увійшов у кімнату. 

Злякавшись, підстрибнула на ліжку. На порозі стояв Артем. На ньому була футболка поло та звичайні спортивні штани. Навіть у такій одежі він виглядав неперевершено.

Я помітила як важко він ковтнув намагаючись не дивитися на мене. І тоді я збагнула, що була лише в білизні. Мене не раз роздягали практично до гола, тому соромитися зараз було по дурному. 

-Ти так і дивитимешся? - спитала, стаючи з ліжка. 

Погляд чоловіка потемнів. Я ж спокійно підійшла до шафи та витягла просту сукню на довгий рукав. Рукави ближче до запʼясть вільно розходились, а по обидва боки, на стегнах були вставки з мережива. Очі Артема слідкували за кожним моїм рухом. Звичайно я не була ханжею. Я спала з чоловіками. Дивно у свій вік соромитися власного бажання. Хоча нас змалку вчили, що це погано. 

-Ти граєшся з вогнем, люба. - прошепів він, коли я почала повільно стягувати панчохи. 

-Ти увійшов без стуку, а тепер не даєш мені переодягатися. 

Він мовчав та так і не вийшов. Натомість підійшов впритул до мене. Я застигла, слідкуючи через дзеркало, за тим що він намагався зробити. 

Його руки піднялися до моєї зачіски та стали витягувати шпильки. Одна за одною, допоки моє волосся не спадало вільними локонами по плечах. 

-Так значно краще. - прошепотів мені на вухо. 

Щось наче клацнуло і я здригнулась. Той день. Підвал. Ерік. Мороз пройшовся по шкірі. Я різко відсторонилась від Артема. Його погляд змінився. 

-Я зробив щось не так? - тихо спитав він. - Вибач…

-Ні , ні. - не дала договорити йому. - Ти нічого не зробив, це в моїй голові.

Він оглянув мене чіпким поглядом. Мені не хотілося, завдавати йому болю. Чоловік і так багато чого переніс. Щось обдумавши Артем сів на край ліжка постукавши поруч із собою рукою. 

Вагаючись декілька хвилин я все ж таки сіла. Ми мовчали. Було ніяково після того, що сталося. Я бачила, що подобаюся Артему, хоча спочатку і сумнівалась у цьому.

-Я хотів поговорити з тобою стосовно одного питання. - почав він. - Та перш за все дякую за Лео. 

Я повернула до нього свій погляд та просто кивнула, даючи знак аби він продовжував.

-Ми з тобою не малі діти. Ти он взагалі психіатр, тому думаю сама розумієш все як є. Та я всеодно поясню тобі. Ти подобаєшся мені, приваблюєш як жінка. Навіть більше, здається я кохаю тебе, Вівʼєн. 

-Ми майже не знайомі…

-Ні, ти не знаєш. - перебив мене. - Я певний час спостерігав за тобою. Чи знаєш ти що є відео, де ти намагаєшся врятувати мою сестру? Чи знала ти, що весь компʼютер Еріка заповнений твоїми фото?

Щось похололо всередині мене. Фото? Які фото? Невже, він бачив це все?

Я повільно підвелась, відступаючи від ліжка. Мені хотілося втекти. Сховатися. Так, я доросла. Я психіатр. Та не це визначає мене. Вперш за все - я людина. Людина, яка боїться. Часто ми визначаємо один одного статусом, професією, ярликами, забуваючи, що всі ми живі істоти, які помиляються, вчаться, бояться. Ми вимагаємо від себе бути ідеальними, коли іншим пробачаємо їх недоліки. Ми надто вимогливі до свого виду. 

-Які фото? - прошепотіла я, коли всередині все похололо.

Артем декілька довгих хвилин вивчав мене, а тоді мовчки пішов геть. Я сповзла по стінці на підлогу. Було важко дихати. Цього не мало статися. В голові було безліч думок, а в роті пересохло. 

Двері знову відчинилися впускаючи чоловіка всередину. Він завмер, а тоді повільно підійшов до мене та сів напроти.

-Вівʼєн, що вони робили з тобою? Чому ти так відреагувала на фото?- стурбовано спитав він.

-Нічого, все гаразд. Я просто втомилася. - швидко сказала. 

-Ти дивишся в підлогу. - відповів він. 

Я підвела на нього очі не розуміючи, що він хоче в мене. 

-Я вже сказав, коли ти дивишся в підлогу, то брешеш. Та якщо ти хочеш помсти, ти маєш мені довіряти. 

- Про які фото ти говорив? - вирішила не реагувати на його попередні слова.

Я не мала ігнорувати цього та зараз точно не той час, щоб говорити про те, що було колись. Він важко зітхнув, а тоді відкрив ноутбук. Артем швидко клацав щось на клавіатурі, а тоді повернув екран до мене. Я здивовано відкрила рот.

-Я зламав його. Там ціла папка з твоїм іменем. 

Я листала і листала. Тут я у лікарні. На іншому фото з Максом в кіно. Університет. Робота. Фото з соціальних мереж, з робочої сторінки. Випадкові прогулянки. 

-Він стежив за мною… - прошепотіла. 

Весь цей час, цей божевільний, стежив за кожним моїм кроком. Ерік ніколи не торкався мене як жінки та це не заважало його робити речі і погірше. 

-Так. Чи є у нього ще якісь приховані акаунти? Гаджети? Думаю таких відео як з Амелією не одне.