РОЗДІЛ 6. ВІВʼЄН

Ранок настав надто швидко. Мені знову снилося жахіття з минулого. Стерши піт з чола, попрямувала в душ. Та коли закінчила водні процедури і повернулась у кімнату, скрикнула від жаху.

-Вибач, люба, я не хотіла тебе налякати. - сказала Олександра Миколаївна, яка сиділа на моєму ліжку з Лео на руках.

-Все гаразд. - посміхнулась їм обом, намагаючись приховати напругу, яка наростала в тілі. 

-Руці. - сказав хлопчик, викручуючись із обіймів бабусі. 

За мить він стояв вже біля мене з простягнутими руками. Побачивши, що я не спішу виконувати його наказ він повторив та схопився за мою ногу. Здавшись, я нахилилась і Лео опинився у мене на руках. Я була одягнена в піжаму, тому незручностей, як от з рушником не мало б виникнути. 

-Я принесла тобі сукню. Ти ж не будеш проти, якщо я допоможу тобі зібратися? - з надією запитала вона. 

-Звичайно ні. - ніяково відповіла. Мама ніколи не допомагала мені з одягом чи зачіскою, тому це було дивним для мене.

Обличчя жінки в мить змінилося від тривожного до радісного, схоже вона думала, що я відмовлю їй в цьому. 

-Артем поїхав по справах та до розпису повернеться. А до того часу ми тебе гарненько приведемо до ладу, правда Лео? Твоя мама буде найкрасивішою нареченою. 

Я застигла від здивування. Глянувши на жінку побачила, як вона сміється до внука. Це не була обмовка. Рано чи пізно хлопець називатиме мене так та зараз я просто промовчала, не знаючи як реагувати.

Лео почувши слово, якого в його житті не було пильно глянув на мене. Його очі сканували моє обличчя, наче намагалися розгадати якусь загадку. 

-Мама? - перепитав Лео, кліпаючи оченятами.

-Він зовсім не знав матері? - поцікавилась у жінки.

-Ні, Інна навіть на руки в пологовому його не взяла. Вона обманом вийшла заміж за Артема, навмисне завагітнівши. - промовила Олександра Миколаївна, сумно дивлячись на онука.- А далі сталося те що сталося. 

Пригорнувши хлопця міцніше до себе погладила його по спині. Ця дитина точно не була винна у дурості своєї матері. Цій жінці дали такого хорошого малюка, а вона просто кинула його як непотріб. Та краще не знати такої матері, аніж щодня бачити її байдужість. 

***

Олександра Миколаївна швидко вийшла, забравши із собою Лео та залишивши мене наодинці з тишею. Я не стала гаяти часу й узяла підготовлений нею комплект.

Білизна була вишуканою. Мереживо м’яко лягало на шкіру, обтягуючи її. Весь комплект складався із бюстгальтера, трусиків та панчіх. Все це поєднував однаковий візерунок та дрібні перлинки, створюючи цілісність. 

Накинувши поверх халат, стала чекати жінку. Я розуміла чому їй важливо було допомогти мені у такий день. Вона втратила свою доньку. Втратила таку можливість, тому я не могла відмовити мамі Артема у цій маленькій радості. Навіть, якщо ці поняття не підмінні, адже я не її рідна дочка. Будь-які батьки мріяли про день весілля своїх дочок та були і винятки. 

Недовзі вона повернулась вже сама, сказавши, що Лео з батьком та дідусем. Темно-каштанове волосся жінки було акуратно вкладене великими локонами, що обрамляли її обличчя. На ній була облягаюча сукня ніжно блакитного кольору, що неймовірно личила жінці. На шиї красувалося намисто під колір вбрання, роблячи образ довершеним.  

-Що ж люба, давай почнемо. А то  внизу нас вже зачекалися. - посміхнулась вона мені. 

-А де проходитиме розпис? - поцікавилась.

-У саду. Здається Артем тобі не встиг його показати. 

Жінка справді була щаслива допомагаючи мені. Вона вкладала моє волосся у не високу зачіску, запихаючи туди шпильки з перлинами. Її очі горіли, вперше я бачила цю жінку настільки живою. 

Потім вона перейшла до макіяжу. Руки Олександри Миколаївни танцювали над моїм обличчям, роблячи легкий нюдовий макіяж. Вона безперечно була вправна в цьому. 

-Так, а зараз відвернись від дзеркала. Хочу, щоб наступне, що ти побачиш був уже готовий образ. 

Я нервово засміялась та не стала перечити. Мене жахливо нудило від того, що це не по справжньому. Я обманювала цю неймовірну жінку. Мені не хотілося завдати їй ще більше болю. 

-Буду відвертою, цей шлюб не повʼязаний з коханням. Не розумію, як Ви так спокійно реагуєте? 

- Кохання дуже розмите почуття. Інколи потрібно, щоб любив лише один. Декому цього вистачає за двох. З часом усі ці метелики зникають, поступаючись буденності, проблемам. Кохання не завжди таке, як про нього пишуть в книгах чи знімають у фільмах. Це все уява автора, якому дали волю творити, те чого так бракує у реальному житті. Насправді кохання, майже завжди це робота, зусилля. Воно ранить. Важливіше, коли двоє людей розуміють одне одного, готові говорити, боротися. Ви обоє з Артемом ранені і не довіряєте людям. Та хто зна можливо кохання віднайде ваші серця. 

-А Ваш чоловік? 

- Він не терпить зустрітися з тобою. Він постійно на роботі, тому ніяк не міг познайомитися  до церемонії.

-Що ж це розрадно чути. - видихнула я, на що жінка просто погладила мене по плечі. 

-А твоя мама? Ти не хотіла б бачити її тут? - розпаковуючи сукню спитала вона.